Читати книгу - "Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда"

 - Я клявся захищати леді... - насупився Крістофер. 

 - Альберт буде мене захищати. 

 - Але міледі, ви ж бачите, що він... не зацікавлений в успішному результаті. 

 - Зате винен мені життя! Прийшов час стягувати борги. Борг життя не дозволить йому зрадити мене. 

Сір Крістофер не відповів на це ніяк, але його скептична думка була написана у нього на обличчі. 

 - Покличте Хільду, - зітхнула я, розуміючи, що переконувати його немає ніякого толку. 

Поки сір шукав керуючу, я дозволила собі трохи перепочити. Якщо хтось подумав, що я була безстрашною до дурості - даремно. Мені було страшно. Як ніколи в моєму житті. Найбільше я боялася провалу. Боялася, що моя самодіяльність обернеться болем і смертю. Але і втікати в столицю, як радив Альберт не хотіла. Не мала права.

 - Міледі, - вклонилася Хільда, увійшовши до зали. 

Як я і думала, наші відносини охололи з появою в стінах Північної межі Тінгельди. І нехай вона не намагалася мені насолити, як в перші дні мого перебування тут. Але і підтримки її я не відчувала. 

 - Хільдо, - почала я, стиснувши плечі бабусі і намагаючись зазирнути їй в очі. - ти не дурна, і прекрасно розумієш, що зараз не час для чвар. Коли все закінчиться, ви можете з Тінгельдою лаятися, поки не захрипне обидві. Але поки, мені потрібна ваша допомога. 

 - Вона брехлива і підступна, міледі, - заговорила керуюча.- І від неї шкоди куди більше, ніж користі. Завжди було так. 

 - Тобі видніше, - легко погодилася я. - Але завтра, швидше за все, нас чекає бій. Я не віддам Північна межа просто так. Проллється кров. Тінгельда знається на лікуванні, ти - що і як в замку. Приготуйте все, що необхідно: бинти, воду, мазі, голки і шовк, щоб зашивати рани. Подумайте, де найкраще розмістити поранених. Подумай не про минуле, а майбутньому, Хільдо. Якщо тобі хоч скільки дорогий лорд Амора. 

Стислі до білого губи старої здригнулися, розслабилися. Вона перевела подих і все ж кивнула. 

 - Тільки заради лорда. І Північної межі. 

І мене вистачило тільки на підбадьорливу посмішку. Страшно було сполохати нехай трохи начарований, але успіх. 

Справа залишилася за малим - заховати півтисячі воїнів в засідці і підготувати місце для зустрічі. І сподіватися на удачу і те, що всі, хто вийшов сьогодні з цього залу виконають все в точності, як я сказала. Тоді обов'язково все вийшло б. 

Але на жаль... завжди щось десь іде не за планом.