Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2"

в окулярах звертаються як до «пана Дж. К.»? Єдиний висновок, який напрошувався викликав жах більший, ніж здатен осягнути людський розум. Хто такий цей «Симон O.»: старий дідуган, якого Ворд колись раніше навідував у Празі? Можливо, тільки от понад століття тому існував інший Симон O. — Симон Орн, названий Джедедая із Салема, який зник 1771 року, і саме його специфічний почерк тепер доктор Віллетт непомильно впізнав за фотокопіями нотаток Орна, які йому колись показував Чарльз. Які ж бо жахи і таємниці, які самозаперечення і перверзії Природи знову вийшли на яв тепер, через півтораста років, щоб тривожити всіяний розсипом шпилястих дахів старий Провіденс?

Уже геть не уявляючи, що його думати чи робити, батько зі старим лікарем пішли в лікарню до Чарльза і якомога делікатніше розпитали його про доктора Аллена, подорож до Праги, про те, що йому відомо про Симона, чи то пак Джедедаю Орна із Салема. У відповідь на всі ці запитання юнак переважно ввічливо відмовчувався, зронивши тільки своїм хрипким шепотом, що доктор Аллен наділений видатними спіритичними можливостями для встановлення зв’язку з деякими душами з минулого і що хай би який був кореспондент цього бороданя у Празі, він, імовірно, не менш обдарований. Уже покинувши палату, пан Ворд і доктор Віллетт збагнули, що, на превеликий жаль, допитували насправді їх: не сказавши нічого посутнього, замкнений у чотирьох стінах юнак спритно витяг із них увесь зміст празького листа.

Доктори Вест, Пек та Ліман не були схильні надавати якоїсь особливої ваги дивному листуванню колеги молодого Ворда; вони-бо знали, що ексцентрики та однодумці-маніяки, як і злодії, всюди впізнають своїх, тож були певні, що Чарльз чи Аллен просто натрапили на двійника-вигнанця, який колись бачив почерк Орна і почав його наслідувати, намагаючись видати себе за втілення давно померлої особи. Можливо, у самого Аллена була та сама проблема, тож він і міг переконати юнака приміряти на себе личину давно померлого Кервена. Таке вже траплялося, і саме тому обмежені лікарі не звернули уваги на зміну почерку Чарльза Ворда, зразки якого останнім часом всіма правдами і неправдами намагалися отримати від пацієнта, хоча якраз ця зміна найдужче й тривожила Віллетта. Сам Віллетт же, здається, ідентифікував цей його новий почерк — він був віддалено схожий на почерк самого старого Джозефа Кервена, втім, інші лікарі вбачали у цьому просто випадок наслідування, цілком звичний для подібної манії, тож не вважали це важливою обставиною і не вбачали тут нічого ні доброго, ні злого. Добре знаючи про такий ортодоксальний підхід своїх колег, Віллетт порадив панові Ворду притримати в себе листа, який прийшов доктору Аллену другого квітня із Ракуша, що у Трансильванії, і був написаний почерком, настільки схожим на шифр Гатчинсона, що батько з лікарем обоє на мить завмерли в тривозі, перш ніж зламати печатку. Ось його текст:

Замок Ференці

7 березня, 1928.

Любий К.: —

Приходив загін із 20 Міліціянтів побалакати за те, що кажуть Селяни. Треба глибше копати і менше пускати Чуток. Ці Ромуни вже мене до печінок заїли, всі такі поважні як не знати хто, а от Мадярів завше можна було купити доброю Потравою і випивкою. В тім місяцю M. добув мені Саркофага П’яти Сфінксів із Акрополіса, де він і мав бути за словами Воззваного, і я вже мав 3 Бесіди з Тим, що в нутрі лежить. Воно поїде прямісько до С. O. у Прагу, а звідтам до тебе. Вперте, але й ти знаєш, як із Такими чинити. Ти являєш Мудрість, маючи сяких менш, ніж Раніше: тепер-бо немає й Потреби тримати Сформованих Стражів, то й тим Менше знайдуть у Випадку Проблем, як ти й сам добре відаєш. Ти ж тепер можеш переїздити і трудитися, не зазнаючи Смертельного ризику, хоч я і плекаю надію, що ближчим часом Ніщо не сподвигне вас до такого Клопітного Кроку. Хвалю, що ти вже менш перетинаєшся з Тими, хто не Звідси, бо в тому завше є Смертельний Ризик, а ти й сам тямиш, що було, коли ти попросив про Заступництво Того, хто не прагнув се прохання вдовільнити. Ви переважили мене у вмінні так складати формули, щоби інший міг спосягти Успіху за їх поміччю, але ж Борел твердить, що вся справа тільки у вірнім доборі Слів. Чи Хлопець часто прибігає до їх? Шкода лише, що почина вередувати, хоть цього я й боявся, коли він товкся тут у мене цілих 15 Місяців, проте я певен, ти знаєш, як із ним бути. Формулою тут не вдати, вона-бо Діє лиш на тих, кого формулою з Персті покликано, але чи нема в тебе дужих Рук, Ножа та Пістоля, чи ж важко рити Могилу, а чи спалити тіло у Кислоті? O. каже, ти обіцяв йому Б. Ф., і я далі на черзі. Б. Скоро має прибути, і він-то має повісти тобі, що цікавить про ту Темну Річ під Мемфісом. Обережно з тим, по що взиваєш, і бережися Хлопця. До вірного часу позостав ся ще рік, тоді ж мають піднятися Леґіони з Глибин, і могуть наша не знатиме Меж. Май певність у тім, що кажу, ти ж бо знаєш O., а я мав на 150 літ більше, аби спізнати сі Речі.

Нефрен-Канай Гадот

Едв. Г.

ДоЙ. Кервена, Еск.

Провіденс.

Доктор Віллетт і пан Ворд не показували цього листа іншим психіатрам, але це не означало, що самі вони збиралися сидіти склавши руки. Жодна завчена софістика чи демагогія не могли заперечити того факту, що доктор Аллен з його чудернацькою бородою та незмінними окулярами, якого Чарльз у своєму божевільному листі описував як страхітливу загрозу, підтримував доволі тісну та моторошну дружбу через листування із двома незрозумілими особами, яких Ворд навідував у своїх мандрах і які відверто заявляли, що вони — аватари давніх друзів Кервена, ще із Салема, і що сам він вважав себе реінкарнацією Джозефа Кервена і планував — чи то, принаймні, його постійно до цього спонукали — розправитися з «хлопцем», який навряд чи міг виявитися кимось іншим, окрім Чарльза Ворда. Перед ними поставало якесь організоване жахіття, і хай хто б виявився призвідником, очевидно, що зниклий Аллен був причетний до нього. І дяка Богові, що Чарльз надійно замкнений у клініці. Не гаючи часу, пан Ворд найняв детективів, які мали зібрати всю можливу інформацію про таємничого бородатого доктора, з’ясувати, коли він взагалі з’явився і що про нього знають у Потаксеті, а в разі можливості — встановити, де він перебуває зараз. Віддавши детективам один із отриманих від Чарльза ключів від хатини, він наказав їм оглянути порожню кімнату Аллена, яку вдалося знайти, коли пакувалися пожитки пацієнта, та відшукати бодай найменші зачіпки, що могли там зостатися і свідчити про його дії. Пан Ворд спілкувався з детективами у старій бібліотеці свого сина, і всі вони полегшено зітхнули, коли покинули її — бо, здавалося, це місце дихало якимсь незримим злом. Можливо, вся річ була в тому, що вони чули про сумнозвісного старого чарівника, портрет якого іще донедавна витріщався з панелі над каміном, а можливо, то було щось інше, несуттєве; та хай там як, усі вони відчували невловимий міазм, який зосередився у цьому старому помешканні — настільки густий, що інколи