Читати книгу - "Споріднені душі: Розірваний зв'язок, Яра Крихта"

– Ходімо, Айдасе, – мовила тепер вже м’якше, але з тією ж рішучістю. – Розповіси. 

Вони спустилися на перший поверх, Айдас рвався до виходу, не годен більше стояти на ногах, не годен більше бачити цей дім – відчувати цей гидкий дух зради та розпачу. 

– Айдасе, скажи, що все гаразд? Як Мія? – голос Селін тремтів. 

І Айдас так сильно хотів, щоб його нарешті залишили в спокої, хотів лягти та відпочити, заспокоїтися, заховатися… 

– Все добре, – брехав, – чесно. З нею все гаразд, я все владнав. Можете не турбуватися. Приходьте на концерт, гаразд? Я взяв квитки, вони у Селін, – Айдас звернувся до Кларісси: – Кларрісо, приходь. Мія співатиме. 

– Ох, рідний, – старша сестра обійняла його. 

За мить Айдас відчув, як Селін також обіймає його. 

– Просто владнайте все вдома, за мене можете не турбуватися. У нас з Мією все добре. Не втручайтеся, будь ласка? Не хочу, щоб знову хтось ліз... Ще одну таку дурницю я не витримаю.

– Звісно, – дівчата кивали. 

– Дякую, – всміхнувся, знову відчуваючи смак крові. – Я піду. 

– Вибач, Айдасе, – Селін знову тремтіла. 

– Ох, Боже, – він не витримував бачити своїх сестер такими. – Все добре, – опустив долоні на вилиці Селін, як в дитинстві, коли хотів щипати її щічки. – Ти не винна. Ти нічого поганого не зробила, гаразд? Заспокойся, у мене все добре. Він просто злякав Мію, але все добре. 

– Зрештою… Цей конфлікт назрівав давно… Просто краще б це не вилилося в таке божевілля і краще б це не чула твоя дівчина… Вибачся перед Мією і за мене теж, будь ласка, – Кларісса звучала засмучено. – Вибач мене.

– Все добре, ви не винні, – насилу всміхнувся, жаліючи їх, бо дійсно не хотів, щоб сестри нервувалися, адже зараз він поїде, а їм ще бути тут – з Жаном.

– Ти зараз до неї? – Селін турбувалася. 

– Так, – знову збрехав. – Дякую, що ви такі… сміливі. Люблю вас, чесно. 

– І ми тебе, Айдасе, – Кларісса мала такий нещасний вигляд – вперше Айдас бачив її такою. – Вибач мене.

І поїхав до готелю. Залишив авто на стоянці. 

Перед тим як зичинитися в номері, волів, щоб ніхто його не турбував – не стукав, не ліз прибирати номер, не запитував про їжу, не казав гостям чи бажаючим його знайти, що він тут. Бажав зникнути, відпочити, перетерпіти свій біль, заковтуючи пігулки. Сам. Один. Знесилений та розбитий.

Він просто відпочине та заспокоїться, набереться сил, щоб за кілька днів піти в театр і виправити все. Щоб це нарешті завершилося. Щоб в Мії все було добре – начхати на себе самого. Він побачить її виступ – знатиме, що вона щаслива, що її мрія здійснилася. 

Сидів в номері готелю на ліжку, дивлячись на свої тремтячі руки – знову в крові, і клятий кашель виривався неконтрольовано. 

Надіявся, що йому вистачить однієї ночі, відіспатися, щоб стати на ноги знову. Але без Мії поруч… без її тепла…

А тоді він піде на концерт, візьме Мію за руку і проведе до сцени. 

Очевидно, що Айдас втрачав здоровий глузд, бо покликати лікаря Ренарда здавалося йому жахливою ідею лише через те, що якщо старець побачить, в якому Айдас стані, то цього разу точно привезе Мію сюди і заставить її рятувати чоловіка. І Айдас, задурманений болем, не хотів, щоб його плани ось так зіпсували. Він жадав робити тільки так, як хотіла Мія, надіючись, що до завтра вся ця біль мине сама собою. Хай там як, а чоловік тішив себе тим, що поки йому боляче – доти він живий, і відчувати біль означало ще досі ходити по цій клятій землі.