Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"

— Каролін, гадаю, буде значно краще, якщо ми повернемося на свої звичні місця. — Із цими словами він рушив до свого крісла.

Керол навіть не ворухнулася. Мало не плачучи, вона сказала:

— Чому ви не хочете лишитися на кушетці? Це через те, що я поклала голову вам на плече?

— Я не думаю, що можу допомогти вам у такий спосіб. Гадаю, для ефективної роботи я маю перебувати на певній відстані.

Керол неохоче повернулася на своє місце, зняла туфлі й підібгала ноги під себе.

— Можливо, мені не варто це казати… мабуть, це досить несправедливо, коли йдеться про вас… але мені цікаво: чи почувалися б ви інакше, якби я справді була привабливою жінкою?

— Ідеться не про це. — Ернест намагався зібратися з думками. — Насправді все навпаки: я не можу перебувати з вами в тісному фізичному контакті, бо вважаю вас привабливою і спокусливою. Я не можу думати про вас в еротичному сенсі й водночас залишатися вашим психотерапевтом.

— Знаєте, Ернесте, останнім часом я багато думала. Пригадуєте, я казала, що близько місяця тому відвідувала вашу презентацію у книжковій крамниці «Printer’s Inc.»?

— Авжеж, і сказали, що саме тоді й вирішили до мене звернутися.

— Саме так. Я спостерігала за вами ще до початку презентації й не могла не помітити, як вас тягнуло до тієї красуні, яка сиділа поряд із вами?

Ернест здригнувся. «Дідько! Вона бачила мене з Нен Карлін. Жахлива ситуація! У що я вклепався?»

Ернест подумав, що більше ніколи не ставитиметься до відвертості так легковажно. Уже пізно думати про те, як Маршал чи інші наставники відреагували б на зауваження Каролін. Він настільки вийшов за встановлені межі, настільки віддалився від традиційних технік та загальноприйнятих норм клінічної практики, що тепер мав діяти виключно на власний розсуд — він був сам-один у джунглях дикої психотерапії. Ернест мав тільки один вихід: бути чесним до кінця і зважати на свої інстинкти.

— Гм… Каролін, а що ви про це думаєте?

— Як щодо ваших відчуттів, Ернесте?

— Мені соромно. Відверто кажучи, Каролін, це найгірше жахіття психотерапевта. Мені дуже незручно обговорювати з вами, і взагалі з будь-яким пацієнтом, моє особисте життя і стосунки з жінками. Однак я наголосив на тому, що ми маємо бути максимально відвертими одне з одним, і я намагатимуся дотримуватися цього принципу, Каролін. Тепер я хочу почути, що відчуваєте ви.

— О, відчуттів чимало. Заздрість. Злість. Несправедливість. Мені не пощастило.

— Ви можете розповісти про них детальніше? Скажімо, про злість чи несправедливість?

— Доля така примхлива. Якби ж то я зробила те саме, що й вона — підійшла і сіла поряд із вами. Якби ж то мені не забракло витримки й сміливості заговорити з вами.

— І… що трапилося б?

— Тоді все могло бути по-іншому. Ернесте, скажіть відверто: що трапилося б, якби я підійшла до вас і спробувала підчепити вас на гачок? Ви зацікавилися б?

— Ох, цей умовний спосіб, Каролін, усі ці «якби», «тоді»… Що вас насправді цікавить? Я вже неодноразово зауважував, що вважаю вас привабливою жінкою. А тому запитаю: ви хочете, аби я повторював це знову і знову?

— А я хотіла би знати, чому ви уникаєте відповіді й натомість озвучуєте власні запитання?

— Чи відповів би я на ваші загравання? Гаразд, скажу: цілком імовірно, що так. Тобто — так. Мабуть, відповів би.

Запала тиша. Ернест почувався оголеним. Ця дискусія настільки відрізнялася від тих розмов, які він зазвичай мав із пацієнтами, що він навіть серйозно замислився над тим, чи зможе й надалі лікувати Каролін. Звісно, не тільки Фройд, але й консиліум теоретиків психоаналізу, чиї праці він перечитував протягом усього тижня, погодилися б, що пацієнтка з таким еротичним перенесенням, як у Каролін, невиліковна й Ернестові не варто з нею працювати.

— Отже, що ви відчуваєте зараз? — поцікавився він.

— Знаєте, Ернесте, саме про це і йшлося, коли я говорила, що доля примхлива. Якби випала інша комбінація гральних кубиків, ми з вами могли би бути коханцями, а не психотерапевтом і пацієнткою. І я щиро вірю, що як коханець ви були б для мене кориснішим, аніж як терапевт. Ернесте, я не прошу багато — я хочу зустрічатися з вами раз або двічі на тиждень, щоб ви тримали мене у своїх обіймах, і я могла б позбутися сексуального напруження, яке мене просто вбиває.

— Я зрозумів, Каролін. Але я ваш психотерапевт, а не коханець.

— Але ж це примха долі. Про щось особливе й не йдеться. Усе могло бути інакше. Ернесте, чому б нам не перевести годинник назад, повернутися до тієї книжкової крамниці та знову кинути наші кубики? Станьте моїм коханцем — я просто вмираю від цього збудження.

Керол поволі зісковзнула з крісла, підсунулася до Ернеста і притулилася головою до його коліна.

Ернест знову поклав руку на її волосся. «Господи, як же мені подобається до неї торкатися… А її нестримне бажання кохатися зі мною — бачить Бог, я можу це зрозуміти. Скільки разів я потрапляв у тенета пристрасті? Мені її шкода, і водночас я розумію, про що йдеться, коли вона говорить про примхливість долі й нашу зустріч. Мені це теж не подобається. Я б радо був її коханцем, а не психотерапевтом. Мені так хочеться спуститися на підлогу і зняти з неї одяг… Я хотів би пестити її тіло. Хтозна, що трапилося б, якби ми справді познайомилися у книжковій крамниці. Може, ми стали б коханцями? І, можливо, вона має рацію: тоді я запропонував би їй більше, аніж можу запропонувати як психотерапевт. Та ми ніколи про це не дізнаємося — то був би неприпустимий експеримент».

— Каролін, ви просите перевести стрілки годинника, стати вашим коханцем… Я хочу бути з вами чесним… ця спокуса оволоділа не тільки вами… мені теж приємно чути ваші слова. Гадаю, нам було б добре разом. Але боюся, що його стрілки, — з цими словами Ернест повернувся до годинника, захованого в шафі, — не вдасться повернути назад.

Кажучи це, Ернест знову почав гладити волосся Каролін. Вона ще тісніше притислася до його коліна. Раптом Ернест забрав свою руку й сказав:

— Каролін, поверніться, будь ласка, на своє місце. Я маю сказати вам дещо важливе.

Він замовк, а Керол швиденько цмокнула його в коліно й повернулася на місце. «Гаразд, хай уже виголосить свій маленький протест, а я підтримаю цю гру. Він намагається переконати себе, що чинить опір, то й нехай!»

— Пропоную повернутися на кілька хвилин назад, — мовив Ернест, — і проаналізувати, що тут коїться. Дозвольте мені поділитися моїми думками щодо цієї ситуації. Ви були засмучені та звернулися по допомогу до мене, спеціаліста з психічного здоров’я. Ми зустрілися й уклали угоду, згідно з якою я пообіцяв усіляко допомагати вам у боротьбі. Через певну «інтимність» наших зустрічей у вас розвинулися почуття до мене. Боюся, що і я доклав до цього руку… те, як я поводився — обіймав вас, гладив по голові, — тільки роздмухало полум’я. І мене це дуже турбує. Та, попри все, зараз я не можу передумати і скористатися вашими почуттями, аби отримати задоволення.

— Ернесте, ви не зрозуміли. Ішлося про те, що як коханець ви будете для мене найкращим психотерапевтом. П’ять років ми з Ральфом…

— Ральф — то Ральф, а я — це я. Каролін, у нас майже не лишилося часу, тож нам доведеться продовжити цю дискусію на наступному сеансі. — Ернест