Читати книгу - "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі"

Якщо пильно придивитися, то саме ці головні напрямки татарського руху князь Василь-Костянтин перекривав насамперед. Перекривав він їх оригінально — будуючи нові чи відновлюючи старі міста-фортеці. Так на шляху татар з’явилися твердині: Балта (на р. Кодима), Бар (на р. Рів), Зіньків (на р. Ушиця), Вінниця (на р. Буг), Хмільник (на р. Буг), Костянтинів (на р. Случ) та десятки інших. Характерним прикладом цього захисту є розбудова фортець та навколишніх поселень на теренах сучасної Хмельницької області. Якщо подивимося на сучасну карту, то в XVI столітті, та дещо раніше, рід князів Острозьких та їх підлеглі перегородили землі сучасної Хмельниччини (Поділля) кількома лініями міст-фортець. Говоритиму тільки про мою малу Батьківщину. Називаю міста-фортеці двох ліній із півночі на південь: Кам’янець — Дунаївці — Солобківці — Ярмолинці — Сутківці — Чорний Острів — Меджибіж — Ізяслав — Новоград-Волинський і далі. А ось ще один кордон (по ріках): Кам’янець — Скала-(Подільська) — Смотрич — Гусятин — Сатанів — Волочиськ — Шумськ — Острог і далі. Поруч із містами-фортецями уже в ті далекі часи існувало також багато інших поселень (і навіть фортець), якими була забудована наша славна Подільська земля. Тобто князь Василь-Костянтин гідно продовжував справу своїх попередників:

Федора Даниловича,

Василя (Красного),

Івана Васильовича і

Костянтина Івановича…

У жовтні 2014 року, за пропозицією великого патріота України Валентина Ніконовича Пшеничнюка, мені вдалося в деяких з цих фортець побувати. Ми низько вклонилися давнім захисникам нашої славної землі: в Кам’янці-Подільському, в Сутківцях, в Острозі та в Старокостянтинові. Тільки відвідавши особисто ті фортеці, можна об’єктивно судити про страшну титанічну працю наших предків, їхні звитяги та непросту долю.

Ось невелика частина опису Старокостянтинівського замку, збудованого в 1571 році українським князем Василем-Костянтином Острозьким (Галицьким):

«Замок у Старокостянтинові — пам’ятка архітектури XVI ст. — розташований на схід від початкового ядра Старого міста на півострові, який був раніше відокремлений від прилеглої місцевості мокрим ровом. Його було зведено у 1571 р. князем К.-(В.) Острозьким одночасно з містом. Спершу замок складався з кам’яної вежі із прилеглою до неї житловою будівлею-палацом. На схід від них знаходилась кам’яна церква, до якої пізніше з південного боку було прибудовано оборонну вежу. Оборонні стіни з вежами, що оточували по периметру замковий острів, були зведені з дерева. Перед однією з веж, в’їзною, було влаштовано підйомний міст. Розташовані на території комплексу будівлі з фрагментами стін з бійницями і амбразурами, що їх огортають, свідчать про потужний характер укріплень замку» [194, с. 1].

Варто розуміти, що, скоріше за все, 1421 року прадід князя Василя-Костянтина — Василь Красний на Чорноморському узбережжі будував фортеці: Караул, Качебіїв, Маяки, Чорний Город за подібною схемою. Хоча в ті часи палаців там ще не зводили, а тільки — «житлові будівлі».

Якщо князь Василь Красний розбудовував поселення та фортеці на узбережжі Чорного моря та вздовж річки Дністра, то його нащадки Іван Васильович, Костянтин Іванович та Костянтин-Василь Костянтинович продовжили ту титанічну працю впродовж річок Південний Буг, Дніпро, Рось, Гнилий Тікич тощо.

Сучасні українські історики змушені ці факти визнавати, хоча приписують відбудову старих та зведення нових фортець переважно польським королям та литовським князям. Та цього робити не слід з тих причин, що польські королі свідомо відбирали обжиті землі руських (українських) князів та витісняли їх щодалі на схід і південь, примушуючи обживати свої старі землі, розбудовувати нові та відновлювати старі поселення й фортеці, а головне — підставляти себе першими під удар татар і московитів. То була далекоглядна католицька політика.

Саме рід руських (українських) князів Галицьких розбудовував поселення та фортеці: Львів, Холм, Дорогичин, Берестя, Кам’янець, Олесько, Острог, Дубно, Луцьк та десятки інших, які з роками прихопили поляки. Так тривало й за часів князя К.-В.  Острозького.

«Навесні 1550 року К.-В. Острозький взяв участь у розгромі татарського нападу і того ж року був призначений володимирським старостою та маршалком Волинської землі і вважався найвищим урядником на Волині, куди входила й Брацлавщина… У наступні роки він неодноразово брав участь у боях проти орди, яка вторгалася на землі Поділля і Волині… Позиції Острозького на той час ставали все міцнішими і його як уже визнаного воєначальника 5 грудня 1559 р. призначають київським воєводою. Це була найвища посада на руських землях… Одночасно він залишив за собою і уряд маршалка Волинської землі.

З призначенням київським воєводою князь серйозно взявся за справи. Про це говорить той факт, що він переїхав із Дубно до Києва й став фактично головнокомандувачем литовських військ на Півдні України і відповідальним за всю оборону прикордоння. На його плечі лягли питання оборони замків та організація всієї оборони кордону Півдня України від татарських нападів…

Певну увагу князь приділив безпосередньо укріпленню Київського замку. Про це свідчать видатки за 1570–1572 рр. У замку на той час перебувало до п’ятисот вояків, у тому числі 200 кінноти. Для порівняння: у той час у Кам’янці (м. Кам’янець-Подільський Хмельницької обл.) перебувало 200 воїнів, у Білій Церкві, Брацлаві і Черкасах — по 100, у Каневі, Хмельнику, Барі — до 50…» [153, с. 50–51].

А ще ж стояли гарнізони, підпорядковані князю Василеві-Костянтину по інших містах-фортецях Східного та Центрального Поділля й Волині: у Вінниці, Старокостянтинові, Грицеві, Пилявцях, Звенигороді, Переяславі, Богуславі, Житомирі, Острозі, Дубно, Новограді (Волинському), Овручі, Корсуні та інших.

Треба розуміти, що у ХV–ХVІ століттях до замків (фортець) приписувались усі навколишні села зі своїм населенням. І — як стверджував професор М. Молчановський — «Центральным городом Подольской земли считался Каменец… Как в главном городе Подолья сидел княжеский наместник, так во второстепенных замках распоряжались подручные ему меньшие начальники, державцы… в военное время жители округа укрывались в замке; в походе против неприятеля или в погоню за ним выступали они также под непосредственным начальством державц(ев) замка. Вследствие всего этого замки имели чрезвычайно сильную роль в деле регулирования внутренних отношений нашей земли» [21, с. 296–297].

Отаку систему життєдіяльності змушені були обирати наші предки. Можливо, з висоти сучасного досвіду та знань хтось може запропонувати щось краще, та я думаю, що «те краще» не відповідатиме українській ментальності. Тому, як сказав наш перший президент: маємо те, що маємо.

Змушений заявити: наші прапрадіди на чолі зі своїм князівським родом Галицьких (Острозьких) захищали свою землю гідно. Нагадую сучасникам, що такий стиль життя був обраний з часів Великого руського (українського) князя Василя Красного — 1411 року, коли він очолив Подільську землю.

А ось які маємо свідчення про давні замки, в тому числі й про зведені на перших порах у Причорномор’ї Василем Красним:

«Если Каменец был достаточно огражден в военном отношении самой