Читати книгу - "Оповідання та памфлети, Марк Твен"

Тим часом Мері встигла витратити шість тисяч доларів на спорудження будинку для себе й свого чоловіка та на купівлю нових виступців у дарунок пасторові і спокійно заснула.

Того ж самого суботнього вечора листоноша вручив по листу й іншим маєтним громадянам міста Гедліберга,– всього листів було дев’ятнадцять. Серед них не було й двох однакових конвертів. Адреси теж були написані різною рукою. Що ж до змісту, то він збігався слово в слово, за винятком одної деталі: всі вони були точним відповідником листа, надісланого Річардсові, аж до почерку та підпису «Стівенсон», тільки замість прізвища «Річардс» у кожному з них стояло прізвище одного з вісімнадцяти інших адресатів.

І цілу ніч вісімнадцять наймаєтніших громадян міста Гедліберга робили те саме, що й їхній земляк Річардс: напружували всі свої розумові здібності, щоб пригадати, яку таку послугу зробили вони, самі того не відаючи, Берклі Гудсонові. Робота ця була, правду кажучи, не з легких, проте вони її успішно виконали.

І поки вони відгадували цю загадку, що було таки важкувато, їхні дружини розтринькували гроші, що було аж ніяк не важко. З сорока тисяч, що лежали в торбині, дев’ятнадцять дружин витратили за одну ніч в середньому по сім тисяч кожна, що становило в цілому сто тридцять три тисячі доларів.

Наступний день приніс Джекові Голідею велику несподіванку. Він помітив, що обличчя дев’ятнадцяти найперших громадян Гедліберга та їхніх дружин знову повняться мирним, безтурботним щастям. Голідей не знав, що й думати, він не міг винайти нічого такого, що зіпсувало б чи хоча б порушило цей загальний блаженний стан духу. Настала і його черга зазнати неласки долі. Всі його здогади при перевірці виявилися необгрунтовані. Спіткавши місіс Вілкокс, обличчя якої світилося німим захватом, Голідей мовив сам собі: «Не інакше, як у них кішка окотилася!» – і пішов довідатись у куховарки, чи так воно й справді. Аж воно зовсім ні. Куховарка теж помітила, що її господиня чомусь радіє, але причини не знала. Коли Голідей прочитав такий самий захват на фізіономії Пузанка Білсона (так його прозвали в місті), він вирішив, що хтось із Білсонових сусідів зламав собі ногу, але проведене розслідування спростувало цей здогад. Стриманий захват на фізіономії Грегорі Ейтса міг означати лише одне: померла його теща. Знову помилка! А Пінкертон... Пінкертон, певно, несподівано для самого себе одержав від когось десять центів боргу, коли вже втратив на те надію. І так далі, і таке інше. В деяких випадках здогади Голідея так і лишилися здогадами, в інших помилковість їхня була цілком безперечна. Зрештою, Джек дійшов такого висновку: «Як там не крути, а підсумок такий: дев’ятнадцять гедліберзьких родин тимчасово опинилися на сьомому небі. Пояснити це ніяк не можу, знаю лише те, що господь бог сьогодні явно припустився якогось недогляду у своєму господарстві».

Якийсь архітектор і будівничий із сусіднього штату ризикнув відкрити невеличку контору в цьому глухому місті. Його вивіска висіла вже цілий тиждень – і хоч би тобі один клієнт! Архітектор зажурився і вже почав жалкувати, що приїхав сюди. І враз усе перемінилося. Дружини двох майновитих громадян Гедліберга – спершу одна, тоді друга – шепнули йому:

– Зайдіть до нас наступного понеділка, а поки що тримайте це в таємниці. Ми думаємо будуватися.

У той день архітектор одержав одинадцять запрошень. Того ж вечора він написав доньці, щоб вона порвала зі своїм нареченим-студентом і підшукувала собі вигіднішу партію.

Банкір Пінкертон та кілька найзаможніших громадян подумували про вілли за містом, але ще вичікували. Люди такого штибу школи не скажуть «гоп», доки не перескочать.

Вілсони задумали щось грандіозне – костюмований бал. Не зв’язуючи себе обіцянками, вони повідомляли по секрету всіх знайомих про свої плани й додавали: «Якщо бал відбудеться, ви, звісно, одержите запрошення». Знайомі дивувалися й говорили між собою: «Ця злиденна голота, ці Вілсони збожеволіли! Хіба вони спроможні влаштовувати бали?» Деякі жінки із числа тих дев’ятнадцятьох поділилися з чоловіками такою думкою: «Це навіть на краще. Ми почекаємо, доки вони проваляться зі своїм убогим балом, а потім влаштуємо такий, що вони луснуть від заздрощів!»

Дні минали, а шалені витрати в рахунок майбутніх статків невблаганно росли, ставали дедалі безглуздішими й нестримнішими. Було ясно, що кожна з дев’ятнадцяти родин прихитриться не тільки розтринькати ті сорок тисяч доларів ще до того, як їх-одержить, а й влізе в борги. Декотрі шаленці не обмежувалися самими планами на майбутнє, а й розкидалися грішми в кредит. Вони грали на біржі, купували землю, ферми, дорогі туалети, коней і багато чого іншого. Вносили завдаток, а на решту суми видавали векселі з оплатою на десятий день. Але незабаром настало протверезіння, і Голідей помітив, що на багатьох обличчях з’явився вираз гарячкової тривоги. І він знов розводив руками, не знаючи, чим це пояснити. Кошенята у Вілкоксів не могли виздихати з тієї простої причини, що вони ще не народилися, ніхто не зламав собі ноги, тещ начебто теж не поменшало. Одне слово, нічого не трапилося, і таємниця лишається таємницею.

Дивувався не тільки Голідей, а й превелебний Берджес. Останні дні за ним невідступно стежили й усюди його підстерігали. Коли він лишався сам, до нього тут-таки підходив хтось із тих дев’ятнадцяти родин, потай всовував у руку конверт, шепотів: «Розпечатайте в управі у п’ятницю ввечері» – і з винуватим виглядом зникав. Берджес гадав, що претендентів на торбину буде не більше одного – та й то навряд, оскільки Гудсон помер. А про таку кількість йому навіть і на думку не спадало. І коли довгождана п’ятниця настала, в руках у нього опинилось дев’ятнадцять конвертів.

III

Будинок міської управи ніколи ще не мав такого пишного вигляду. Підвищення в кінці зали було врочисто прикрашене прапорами; прапори звисали з хорів; прапори висіли на стінах; прапорами були повиті колони. І все це для того, щоб вразити уяву приїжджих, а їх, як сподівалися, буде дуже багато, і серед них же чимало представників преси. Зала була переповнена. Постійних крісел було чотириста дванадцять, і всі зайняті; до них довелося додати ще шістдесят вісім приставних. На сходинках до підвищення теж сиділи люди. Найпочеснішим гостям з приїжджих відвели місця на самому підвищенні. Там-таки, за поставленими півколом столами, засідало ціле військо спеціальних кореспондентів, що прибули