Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

Карада

Сьогодні фінальна гра сезону! На навчальному полігоні Академії багато глядачів. Вболівальники обох команд зайняли свої місця на трибунах, і суддя оголосив початок гри.

Дві команди величезних бойових драконів злетіли до неба Академії. Це чудове видовище! Але сьогодні… Усі глядачі ахнули, коли у складі нашої команди побачили золотого дракона! І ми з батьком – не виняток. Раян вийшов у стартовому складі та перебуває в ударній п'ятірці поряд із Ярдом.

Хоч це і не справжній бій, і правилами передбачені всілякі обмеження, але жодна гра не обходиться без травм, і я закушую губу, переживаючи за брата. І, певно, за Раяна теж. Чи це моя дракониця скигле від страху? Тільки-но побачивши золотого дракона, вона стрепенулась і почала вимагати випустити її! Мені важко вдалося заспокоїти свою звірюгу! Аргументи, що зараз не місце і не слушний момент – не працювали. Довелося наголошувати на тому, що під час бою може постраждати наше дитинча, і вона змирилася, але не стала заповзати в глибину підсвідомості, а залишилася, і всю гру «коментувала» те, що відбувається в повітрі: то верещала, то гарчала, то шипіла, а коли Раян зіткнувся грудьми з капітаном команди противника, завила так, що на нас почали звертати увагу інші глядачі, хоч і самі далеко не мовчки спостерігали за тим, що відбувається.

- Карада, ти в частковому обороті!

- Ой, батьку, я навіть не помітила! Моя дракониця дуже переживає за брата.

- За брата чи за чоловіка? – посміхається батько.

- Добре, що матінка не пішла з нами та тебе не чує! - беззлобно гарчу у відповідь.

- Та вона й під страхом смерті не пішла б на це!

- «Спостерігати, як цивілізовані люди дозволяють звірам керувати собою? Фі!» - цитую матінку і ми з батьком сміємося.

Оголосили перерву, і я нарешті наважуюсь і питаю батька:

- Батьку, що сталося з драконицею матінки? Чому вона так ненавидить усіх драконів і насамперед свою?

Батько не очікував цього питання і, напевно, тільки з цього, на емоціях зізнався мені:

- Твоя матінка та її дракониця полюбили різних людей. У нас з твоєю матір'ю Істинність, і її дракониця обрала мене. А той, кого любила вона – в результаті одружився з іншою. - прошипів батько і відвернувся.

До кінця гри він більше не промовив жодного слова. А я замислилась. Майже як у мене – я покохала одного, а моя дракониця – іншого. Ось тільки в результаті ми відчуваємо почуття до одного і того ж? Я зовсім заплуталася і матінка мені не допоможе.

У цей момент принц зробив свій коронний кульбіт, обдуривши суперника, і наша команда здобула чергове очко!

Раян

Ми виграли! Щоправда, нам з Ярдом добре дісталося, і я сподіваюся, що ректор все-таки дозволить нам регенерувати. Приземляємось на полігоні, приймаємо вітання. Глядачі в захваті, здебільшого звичайно. Місцями спалахують бійки між уболівальниками столичних та нашими, але служби безпеки й Академії, і Столичного Університету швидко їх припиняють. Ми ж відходимо вбік і відпочиваємо, чекаючи на розпорядження ректора – відразу в карцер, або можна буде трохи відновитися.

- Слухай, принце. Розкажеш все-таки, що у вас там із Карадою трапилося? – Бачу, що Ярда давно мучить це питання.

- А то ти не знаєш! Хіба сестра не просвітила?

– Я хочу твою версію почути! - наполягає Ярд.

- Тобі ось прямо все розповісти?

- Бажано... - Ярд цілком серйозний, і я розумію, що доведеться все викласти новому другові.

- Добре, тільки тоді давай після того, як регенеруєш. Боюся, щоб від сміху не зашкодив собі нічого!

– Реально все так… весело?

- Місцями...

- Ну що ж, з нетерпінням чекаю на розповідь!

У відповідь тільки скриплю зубами. Ось мені так зовсім не до сміху.

Кай

Ми з Ріком спостерігаємо гру, і я радію, спостерігаючи, як чудово вписалися мої хлопці до команди Академії.

- Зізнайся, ректоре, ти саме на це розраховував, коли замкнув їх разом?

- Не те щоб розраховував, але сподівався, — посміхається Рік.

- А якби вони повбивали один одного?

- Ну, це навряд. До того ж як ти гадаєш, де я весь цей час ночував? Боки болять від дивана у кімнаті охорони. Та й взагалі, Ярда я добре знаю, він у принципі беззлобний, вибуховий – так, а за сестру будь-кого поламає, тут взагалі нема чого говорити. А твого золотого я теж, як мені здається, непогано вивчив. Тим більше в команді не вистачало гравців, я сподівався на розсудливість Ярда і Раяна, і, бачиш, спрацювало!

- Так! І перемога на стороні Академії!!

- Три роки поспіль ми програвали у фіналі! Це прикро, сам знаєш. Зате тепер наш кубок, і більше ми його не віддамо! - Переможно гарчить Рік. Ніколи не думав, що він такий затятий любитель спорту.