Читати книгу - "Інститут"

Цього разу вони обоє подивилися на замкнуту шухляду.

— Окей, гляньмо ширше, — сказав Стекгаус. — Мені це не подобається, але іншого вибору нема. Треба дізнатися, кого ми маємо неподалік від Стербриджа. Перевіримо, чи він там світився.

Місіс Сіґсбі сіла за стіл, щоб узятися за це, але телефон подзвонив одразу, як вона потягнулася до нього. Вона трохи послухала, тоді передала слухавку Стекгаусу.

Це був Енді Фелловз. Останні кілька хвилин він часу не гаяв. У Стербриджі, здається, таки була нічна бригада, і коли Енді представився керівником служби постачання «Дауніст-фрахт», який перевіряє доставку партії живих лобстерів, що начебто десь заблукала, начальник нічної зміни станції з радістю кинувся йому допомагати. Ні, жодних живих лобстерів у Стербриджі не вивантажували. І так, більша частина рейсу 4297 поїхала далі, з набагато потужнішим локомотивом. Тепер це рейс 9956, який їде через Річмонд, Вілмінгтон, Дюпрей, Брунсвік, Тампу і аж до Маямі.

Стекгаус записав усе це, тоді розпитав про два міста, про які почув уперше.

— Дюпрей — у Південній Кароліні, — розповів Фелловз. — Просто полустанок — знаєте, три горби, дві хати. Але це точка перетину рейсів, що йдуть із заходу. Там є кілька складів. Мабуть, завдяки їм містечко й існує. Брунсвік у Джорджії. Трохи більше місто. Здається, вони там вивантажують багато сировини й морепродуктів.

Стекгаус повісив слухавку й перевів погляд на місіс Сіґсбі.

— Припустімо, що…

— Припущення, — перебила вона. — Слово, що робить з тебе тупого осла і…

— Помовч.

Ніхто не мав права говорити з місіс Сіґсбі таким тоном (уже не кажучи про грубість), але ніхто також не мав права казати їй «ти». Стекгаус узявся крокувати туди-сюди, лиса маківка блищала під лампами. Іноді місіс Сіґс­бі замислювалася, чи він її дійсно депілює воском.

— Хто в нас є в цьому комплексі? — запитав він. — Я скажу. Десь із сорок працівників у Передній половині і ще з двадцять у Задній, не рахуючи Гекля й Джекль. Ми тримаємося купи. Мусимо, але сьогодні це нам не допомагає. У тій шухляді — телефон, який забезпечить нам усю потрібну й непотрібну високопотужну допомогу; але якщо ми ним скористаємося, наші життя зміняться, і то не в кращий бік.

— Якщо доведеться скористатися тим телефоном, можливо, з життями доведеться взагалі попрощатися, — відзначила місіс Сіґсбі.

Це він проігнорував.

— У нас по всій країні спостерігачі, хороша інформаційна мережа, до якої належать копи низького рангу, медики, працівники готелів, репортери в тижневиках невеликих міст і пенсіонери, у яких є купа часу, щоб сидіти й перевіряти сайти в інтернеті. У нас також два загони реквізиції й літак «Челенджер», який може їх доставити практично будь-куди максимально швидко. А ще в нас є мізки, Джуліє, наші мізки. Він — шахіст, доглядачі бачили, як він постійно грав у шахи з Вілгольмом, але це не шахи, а реальне життя, і в таку гру він ще не грав ніколи. Тож припустімо.

— Добре.

— Ми відправимо одного спостерігача перевірити відділ поліції в Стербриджі. Та сама історія, якою ми користувалися в Преск-Айлі: наш хлопець каже, начебто бачив малого, схожого на Елліса. Краще нам так само перевірити в Портленді й Портсмуті, хоча я й на мить не повірю, що він виліз так швидко. Стербридж — набагато вірогідніший варіант, але, думаю, наш піде звідти також із пустими руками.

— Упевнений, що ти не просто видаєш бажане за дійсне?

— О, в мене інше бажане — викрутитися з цього з цілою дупою. Але якщо він не просто тікає, а й думає, у цьому є сенс.

— Коли рейс 4297 став 9956, він залишився. Це твоє припущення.

— Так. 9956 зупиняється в Річмонді приблизно о другій ночі. Нам потрібен хтось, а краще декілька людей, щоб перевірили той поїзд. Те саме у Вілмінгтоні, де він зупиняється між п’ятою і шостою. Але знаєш що? Не думаю, що він десь там вийде.

— Думаєш, захоче проїхатися аж до кінцевої?

«Треворе, — подумала вона, — ти дедалі вище піднімаєшся деревом припущень, на якому кожна гілка тонша за попередню». Але що ще робити, якщо малий утік? Якщо доведеться скористатися Нульовим телефоном, їй скажуть, що їм варто було готуватися до чогось подібного. Легко сказати, але як хоч хтось міг передбачити, що з’явиться дванадцятирічна дитина, достатньо відчайдушна, щоб відрізати собі мочку вуха, аби позбутися трекера? Чи прибиральниця, яка вирішить допомогти й підбурити його? Потім скажуть, що персонал Інституту став лінивим і самовпевненим… і що їй на це відповісти?

— …станції.

Вона повернулася в теперішнє й попросила повторити.

— Кажу, не обов’язково він вирішить їхати аж до кінцевої станції. Такий розумний малий знає, що ми туди відправимо людей, якщо дізналися про поїзд. І не думаю, що він захоче зійти в якомусь великому місті. Особливо в Річмонді, в незнайомому місті посеред ночі. Можливо, Вілмінгтон — місто невелике, а коли туди прибуде 9956-й, уже розвидниться. Проте я схиляюся до варіанта з одним із полустанків. Думаю, що це або той Дюпрей у Південній Кароліні, або Брунсвік у Джорджії. Якщо, звісно, він узагалі на тому поїзді.

— Він може навіть і не знати, куди поїзд іде після Стер­бриджа. У такому разі, можливо, проїде аж до кінця.

— Якщо біля нього лежить позначений вантаж, то знає.

Місіс Сіґсбі усвідомила, що вже багато років не відчувала такого страху. Можливо, взагалі ніколи так не боялася. Вони будують припущення чи просто вгадують? І якщо друге, то чи можливо, щоб вони стільки разів підряд зробили це успішно? Але це все, що в них є. І вона кивнула:

— Якщо він зійде на одній з менших станцій, можемо відправити загін, щоб забрали його. Боже, Треворе, це було б ідеально.

— Два загони. Опалових і Рубінових. Рубінові — це ті самі, які його взяли. Було б непогано отак завершити це коло, еге ж?

Місіс Сіґсбі зітхнула.

— Хотілось би мати більше певності стосовно поїзда.

— Я не знаю на всі сто, але досить переконаний, тож доведеться з цим миритися. — Стекгаус усміхнувся їй. — Сідай за телефон. Буди людей. Починай з Річмонда. Ми тим хлопцям і дівчатам з усієї країни платимо скільки, мільйон на рік? Перевіримо, чи варті вони тих грошей.

Через пів години місіс Сіґсбі поклала слухавку на важіль.

— Якщо він у Стербриджі, то, мабуть, ховається у водопропускній трубі або покинутому будинку чи щось таке. У поліції його нема, бо якби був, то про це говорили б десь у їхній мережі. Наші люди спостерігатимуть за поїздом у Річмонді й Вілмінгтоні, у них є прикриття.

— Я чув. Добре попрацювала, Джуліє.

Вона підняла змучену руку на підтвердження цих слів.

— Спостереження дає чималу премію, яка стане ще більшою — цілий статок, якщо комусь вдасться схопити малого й доставити в безпечну точку. У Річмонді це малоймовірно, обоє наших там просто рядові американці, але один у Вілмінгтоні — коп. Молися, щоб він вийшов там.

— А як щодо Дюпрея і Брунсвіка?

— Двоє людей спостерігатимуть у Брунсвіку — пастор місцевої методистської церкви з дружиною. Лише один у Дюпреї, але