Читати книгу - "День падіння з висоти., Лія Серебро"

    Старший лейтенант, бавлячись м'язами торса, що проглядалися крізь його форму, рішуче поклав руки на кайданки, причеплені до його пояса:

-Будете буянити й чинити опір, застосуємо суворі заходи! - пригрозив він, торкаючись наручників.

-Ти впевнений, що ми правильно чинимо? - засумнівався лейтенант Богдан Ніколайчук, явно перебуваючи в невизначеності.

-Більше ніж! Цій психопатці давно місце в спецзакладі. Олександр Темерязєв мені сказав, що тільки завдяки його турботі про неї вона ще може перебувати в соціумі і бути безпечною, але тільки за умови повної ізоляції. Вона і сина може, довела до ручки! Малюк весь у трубках лежить і стан у нього явно сумний...

  Кров у моїх жилах застигла. Безсилля моє знищувало мене, а люта злість на чоловіка, який так уміло ввів в оману поліцейських, здійнялася й розпливлася по всьому тілу, тиснучи у скроні та затуманивши мій погляд.

   Перед очима все пливло. Я зробила слабку спробу вирватися і перескочити через проліт сходинок другого поверху, але знову була спіймана старшим лейтенантом. Мені болісно скрутили руки за спиною й одягли наручники. Повезли додому як злочинницю. Вони ще перекинулися кількома фразами з моїм чоловіком. Вочевидь, той давав інструкції щодо мене і моєї доставки, а Ніколайчук увесь цей час стояв поруч.

     Неозброєним поглядом було видно, що він боїться не послухатися старшого лейтенанта. Що його насторожує його категоричність у цьому питанні і гранична довіра до мого чоловіка. Він мовчав і кусав внутрішню сторону щоки. З його погляду я зрозуміла, що він інтенсивно зараз думає.

-Допоможи мені... - прошепотіла я йому.

   Він кивнув. Старший лейтенант силою штовхнув мене в авто.

-Федір! Обережніше з дівчиною! - прикрикнув на нього Ніколайчук.

-Не командуй! Не доріс! - грубо відрізав той.

-Він ввів вас в оману!!! Він забрав його! Мене не підпускає! Що він ще наговорив вам? Ви бачили сина? Що з ним? Чому ви не чуєте мене? - відчайдушно запитувала я.

-Ви й так сьогодні наворотили купу справ! Пахне статтею за хуліганство! Зараз рот скотчем заліплю! Помовчіть! - пригрозив старший лейтенант.

-Федір! Зупини! Випустимо її! - раптом запропонував Ніколайчук.

-Ти з сосни впав і головою вдарився? - із сарказмом відповів напарник. - Начальник поліції вже в курсі, що і як! Виклик записано! Наступні дзвінки від цієї дами настійно рекомендують ігнорувати! Або загрожує штрафом за помилковий виклик! От же не пощастило зв'язатися такій шанованій людині, з такою неадекватною істеричкою! І нести важко і шкода викинути! Так? Вероніка Станіславівна? Це ж якраз про вас!!! Широка й добра душа в нього, а ви користуєтеся добротою чоловіка! Приїхали! Виводь її прямо до входу, наручники не знімай! Олександр Олександрович приїде незабаром і сам зніме!

-Як так? Не можна ж так! Заборонено! - обурився Ніколайчук.

-Який ти м'якотілий! - розлютився напарник і зібрався замість нього вести мене. Вийшов з авто, а з кишені посипалося кілька зелених купюр. Він одразу ж, не озираючись, підняв їх і миттю засунув у кишеню.

    Це ж хабар від мого чоловіка! Щоб ті повністю й бездоганно виконали його вказівки, не ставлячи зайвих запитань.

-Не треба! Я сам! - зрозумів його наміри Ніколайчук, так само з підозрою глянувши на купюри, що впали.

   Мовчки він підвів мене до воріт, набрав Лідію, і та одразу ж відчинила двері.

-Спасибі вам! - відразу почала вона.

    Лейтенант Ніколайчук таки не послухався, зняв наручники і тихо сказав мені:

-Я допоможу тобі! Почекай... Будь розважливою зараз.