Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

6. Низький рівень моралі та доброчесності, правовий нігілізм, високий рівень толерантності до корупції й беззаконня.

7. Жага до привласнення чужого в необмеженій кількості. Говорячи про Януковича та його оточення незадовго до початку Революції гідності, головний редактор медіапроекту «Наші гроші» Олексій Шалайський зазначав, що їх характеризує «жадібність, якої ніхто не очікував. Тому що такого жадібного президента у нас ще не було»[612].

8. Обмежена підтримка ліберальних та націонал-демократичних політичних проектів. Двома справді популярними політичними партіями на Донбасі були лише лівопопулістські КПУ та Партія регіонів.

9. Ксенофобія щодо тих, кого не визнавали за «свого», щодо мешканців західної України, ЄС та США, поєднана з релігійною нетерпимістю до усіх конфесій, окрім Російської православної церкви.

Після десятиріччя нестримного насильства, що тривало від середини 1980-х до середини 1990-х років, у Донецьку встановився мир, коли у 1997–1998 роках найбагатша людина регіону Рінат Ахметов уклав союз з новим очільником області Віктором Януковичем[613]. Разом вони сформували корумпований і високоприбутковий діловий альянс, який приносив вигоду обом аж до початку 2014 року[614].

Коріння цього політико-бізнесового альянсу сягало тих часів, коли колишні в’язні перетворилися на бойовиків, бригадирів та кілерів організованих злочинних угруповань. Батько Ріната Ахметова, волзький татарин, прибув до Донецька на початку 1960-х років і працював на копальнях. Рінат та його брат Ігор не шукали роботи на шахтах, оскільки епоха Ґорбачова і розпад СРСР відкривали можливості для незаконного збагачення.

Ахметов не має публічної біографії до середини 1990-х років. У деяких журналістських розслідуваннях і витоках інформації з МВС йшлося про те, що у 1986 році Рінат та Ігор Ахметови «були залучені до кримінальної діяльності» у сфері азартних ігор та незаконної торгівлі тканинами. За цими даними, під час одного невдалого пограбування нібито загинуло троє осіб, а Ігоря Ахметова заарештували[615]. Хоча Ахметов це заперечує, місцеві свідки та міліція підтвердили достовірність тверджень Тетяни Чорновол, яка провела докладне опитування в селищі Північному на околиці Донецька, де брати Ахметови провели дитинство. Вона опублікувала своє розслідування на сайті «Обозреватель», але публікацію видалили після того, як Ахметов оскаржив її в лондонському суді[616]. Ставши олігархом, Ахметов доклав великих зусиль і витратив чимало коштів, аби приховати своє минуле[617], тож його біографія традиційно починається 1995 роком, а те, що він робив раніше, «залишається спірним»[618].

У 1988 році Ахметова викликали на допит з зв’язку з причетністю до діяльності організованого злочинного угруповання в Донецькій області. Ці підозри підтверджує внутрішній документ Головного управління у справах боротьби з оргзлочинністю (ГУБОЗ) МВС України від вересня 1999 року, копію якого оприлюднила міжнародна мережа журналістів-розслідувачів OCCRP (Organized Crime and Corruption Reporting Project). Цей документ перелічував сім «найнебезпечніших» тоді злочинних структур Донецької області, як діючих, так і тих, що припинили свою діяльність. Серед останніх фігурувало «ОЗУ “Рената”» (так в оригіналі), про яке вказувалося наступне:

«Напрямок злочинної діяльності — відмивання грошей, шахрайства з фінансовими ресурсами. Група має велику кількість як офіційних),] так і фіктивних фірм. Має назву “Люксовська група”.

Лідер [-] Ахметов Ренат [sic] Леонідович, 1966 року народження, проживає: Донецьк, по вул. Ударній, 16»[619].

Водночас цей огляд не торкався теми альянсу Ахметова з Ахатєм Брагіним, який, за словами тодішнього начальника управління МВС Аркадія Болдовського, був лідером наймогутнішого мафіозного клану Донецька