BooksUkraine.com » Детективи » Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 📚 - Українською

Читати книгу - "Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3"

175
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3" автора Лариса Підгірна. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 104
Перейти на сторінку:
оплату праці… Ну, Алексе… — розвів руками Флемінг. — Я сам вам привозив новини з Женеви, я чув на власні вуха усі ті моторошні розповіді на засіданнях Ліги Націй про опухлих людей і канібалізм… Але зважте самі: можливо, то просто перебільшення? Ну не може так завзято обманювати цілу Європу Герберт Уеллс!

Швед похмуро подивився на Флемінга.

— Звісно, не може. Бо вашому Герберту Уеллсу показали «потьомкінські дєрєвні» з рум’янощокими комсомольцями, а не справжні українські села, де люди пухнуть із голоду і їдять власних дітей…

— «Потьомкінські…» що? — перепитав, не зрозумівши, Флемінг.

— «Потьомкінські дєрєвні», вислів такий, — пояснив Марко. — В однієї з московських цариць, Катерини II, був фаворит, Григорій Потьомкін, якого вона наділила небаченими владою та привілеями. Він успішно розкрадав казну, вів розкішне життя, а люди в отій самій Україні, чи, як тоді її називали, Малоросії, вельми бідували. А коли цариця забажала побачити, за словами Потьомкіна, веселе та сите життя своїх підданих-малоросів, Потьомкін наказав звести вздовж слідування царської карети декорації, часто намальовані на полотні, які здалеку були схожі на справжні ошатні села… Цариця бачила ті муляжі, а не справжню біду і страждання людей… і залишилася дуже задоволена своїм царедворцем. Із того часу вираз «потьомкінські деревні» і з’явився…

— Ну… не знаю, — зітхнув Флемінг.

— Чого не знаєте?

— Ви мені друг, Алексе, я знаю, що ви людина чесна… Але все воно якось не вкладається у голові… Слухайте, Алексе… А у мене є ідея!

— Яка? — без особливого ентузіазму поцікавився Швед.

— А ось така, — жваво відповів Флемінг. — Коли прибудемо до Москви, я першого ж дня напишу Сталіну листа, попрошу його дати мені інтерв’ю. От і розпитаю його про голод в українських селах… і про все решту. Що скажете?

Швед не стримався і розсміявся.

— Ну ви як маленький, Яне… Чесне слово! Так Сталін вам і погодиться дати інтерв’ю про те, як морить голодом українців! Ні… спробувати, звісно, варто. Це була б сенсація. Сто очок для вашої журналістської кар’єри! Але навіть якщо таке і станеться, не очікуйте від Сталіна правди, як на сповіді… Власне, офіційну відповідь радянської влади ви уже могли прочитати в інтерв’ю, яке дав письменнику Герресу Джоунзу нарком зовнішніх справ СРСР Литвинов. Не думаю, що Сталін вам скаже щось інше…

— Так, я читав… — хитнув головою Флемінг. — «Ніякого голоду в Україні не існує і при написанні книг європейським письменникам це варто враховувати». І ще, «сама думка, наче радянська влада вбиває населення України шляхом голоду, є гротескною, бо Україна сама здатна прогодувати усю Європу без зайвих зусиль…»

Марко подивився на Флемінга, як на немудрого.

— Яне… будьте ласкаві, не нервуйте мене. Ця тема мені дуже болить і коли я чую подібні нісенітниці… Не хочу вас образити, але ви зараз говорите, як отой комуняцький запроданець, кореспондент «Нью-Йорк Таймс», Дюранті, який у своїх опусах розповідає про «чудове життя людей у СРСР» та заперечує наявність будь-яких проявів голоду в українських селах… Мені було б цікаво дізнатися, як саме він продався московській владі. За гроші чи його просто прихопили «за матню».

— «За матню»? — повторив Флемінг незрозумілий для нього вираз. — А що це означає? Друже мій, ви сьогодні просто сиплете афоризмами!

Марко стомлено махнув рукою.

— Добре… скажу англійською. «За гульфика». Так зрозуміло?

Флемінг аж скривився, мабуть, уявивши, як то воно, коли тебе «прихопили за гульфика» і згідно хитнув головою.

Марко тим часом знову завовтузився у кріслі.

— Давайте, Яне, краще подрімаємо. До Берліна ще летіти…

Флемінг знову відкоркував свою плящину, а у Шведа, тільки-но стулив очі, у голові закрутилися думки…

«Там, у Москві, у „Націоналі“ працює покоївкою наша людина. Цим каналом зв'язку ми ще жодного разу не користувалися, а впроваджували довго і ретельно, тож вважайте, будь-яке викриття агента Данусі поставить під загрозу усю нашу подальшу роботу. Через неї маєте отримати важливу інформацію…»

* * *

На Берлінському летовищі приземлилися, коли геть розвиднілося.

Чекати свого літака довелося недовго: поки пасажири після нічного перельоту переводили дух, новенький «Юнкерс Ф-13» вже муцувався на Берлінському летовищі.

Спільний витвір совєтів і німців, авіатранспортне підприємство «Дерулюфт», що займалося пасажирськими перевезеннями, з’явилося ще у 1923-му, за Леніна.

Спочатку такі перельоти були доступні виключно державним діячам радянської Росії та Веймарської республіки, але згодом кожен охочий при грошах міг перетнути повітряний простір над Прибалтикою.

Нова авіалінія «Москва — Берлін» бездоганно працювала в обох напрямках й обслуговувалася легкими літаками «Юнкерс Ф-13», які долали усі 1682 кілометри відстані між Москвою та Берліном за якихось десять годин.

Після кількох посадок, поки механік проводив технічне обслуговування й заправку літака, пасажири проходили митний і паспортний контроль у будівлі «Деролюфту» Смоленського аеропорту — першого контрольно-пропускного пункту на території радянської Росії.

А далі курс лежав уже прямісінько на Москву. Її легко було впізнати згори за численними золотими банями куполів, що зринали у небо серед сірої загальної маси будівель.

— Берлін — Кенісберг — Ковно — Великі Луки — Москва… — повторив замислено Флемінг, наче закляття. — Що накажете мені робити цілих десять годин польоту, Алексе? — патетично звернувся він до Марка, загортаючись у м’який теплий плед, щоб зігрітися.

— Не знаю, друже… — відповів Швед. — Спіть, читайте, думайте, робіть нотатки… Я ж тішуся часом, щоб трохи помізкувати.

— Так усе ж обмізковано за нас! — позіхнув Флемінг. — Наше діло маленьке…

— Не скажіть… Жоден із тих, хто за нас мізкував, не зміг передбачити, що вам спаде на думку звернутися з листом до Сталіна, — усміхнувся Марко. — Проте вважайте, до іноземних журналістів там буде дуже особливе ставлення.

— Уявіть, в конторі зажадали, щоб я був присутнім на усіх судових засіданнях, — раптом заговорив Флемінг, перебивши Маркові думки. — На коліні строчив донесення і чимдуж біг телеграфувавати свою писанину для «Рейтар»… Дурня якась! Як я зможу усе одночасно робити? До того ж вас поряд навіть не буде…

— Вам хіба не сказали? — Марко розплющив очі. — Готуйте свої замітки про перебіг суду. Нашого брата, швидше за все, триматимуть у судовій залі від ранку й аж до завершення засідання… а далі вечорами пантруватимуть, як курчат. Тож одному з нас і справді треба буде увесь час залишатися присутнім на процесі. Ось цим «одним» і будете ви, Флемінгу…

— А ви?

— А я, окрім іншого, забезпечуватиму оперативну доставку ваших звітів на телеграф, як і обіцяв, інакше ніяких новин для «Таймс» та «Обзервер» «сьогодні на сьогодні» не буде….

— Яким же чином? Ви ж не будете присутнім на засіданнях, — поцікавився Флемінг. — Як же мені ті нотатки вам

1 ... 84 85 86 ... 104
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3"