Читати книгу - "Над Тисою"

сподіваючись на кращі дні, новенькі, пересипані нафталіном візитки, фланельові піджаки усіх барв, кілька дюжин білосніжних сорочок і великий набір взуття з справжньою маркою «Батя». Набувши репутацію безсрібника, він мав не одну тисячу прихованих американських доларів, англійських фунтів і швейцарських франків — найбільш стійкої валюти, яка забезпечувала йому «воскресіння з мертвих» в перший же день, як Закарпаття перестане бути радянським, частиною України. Підносячи прилюдно до небес «мир і радянську владу», він мріяв про війну, чекав приходу до Явора переможців-іноземців. Зовні тихий, лагідний, нездатний ніби мухи образити, дуже привітний, ввічливий, доброзичливий до сусідів і співпрацівників, він ладен був за добру плату, якщо це могло бути безкарним, повісити, застрелити, замучити будь-яку людину. І рідної сестри не пожаліє — дали б тільки достатньо грошей. Продажність поруч з хитрістю і удаваністю — головні, все визначаючі риси Крижа. Він торгував усім, що можна було продавати: рідним Закарпаттям, правдою, совістю. Файн дуже добре знав багате шпигунське минуле Крижа. Вперше його завербував один з діячів Сюртє Женераль[4], прикомандирований до штабу Еніке, який командував білими арміями, створеними Антантою після першої світової війни. Пізніше, в двадцятих роках, Криж служив англійцям, не залишаючи, однак, своїх перших хазяїв. Потім його перекупив за вищу плату «Бізон» — Крапc. А тепер?.. Де гарантія того, що хитрий, спритний, наскрізь брехливий Криж не переметнеться до нового хазяїна за вищу плату?

Піднявши руку, щоб постукати у вікно, Джон Файн не міг не подумати проте, якій людині вручає свою долю.

До сьогоднішнього дня керівник «Тиси» жодного разу не зустрічався із своїм резервним агентом на кличку «Хрест». Він керував ним тільки на відстані, через зв'язківців і загиблого резидента Дзюбу. Однак це не заважало йому добре знати Крижа в обличчя — по фотографіях. Зустрівши його на вулиці, навіть у великому натовпі, він одразу впізнав би свого агента. Але Криж, коли перед ним з'явиться «пред'явник цього», не догадається, хто він такий. «Хрест» не знав свого шефа — ні його обличчя, ні справжнього прізвища, ні якихось особливих прикмет. Він був відомий йому через Дзюбу тільки як «Чорногорець».

На південній, зверненій в густий сад стороні будинку Крижа чорніло троє вікон. Файн деякий час роздумував, у яке постукати. Обрав крайнє справа, найближче до глухої частини саду. Постукав обережно, ледве чутно. Щойно цокнув нігтями по склу, як рама безшумно відчинилася навстіж і в темному її просвіті з'явилася чоловіча постать у нічній сорочці, з білим ковпаком на голові.

— Хто тут?

Файн наблизився до вікна і по-російськи пошепки промовив першу парольну фразу:

— Тут живе Любомир Криж?

— Тут, — негайно почулась відповідь.

— Вам телеграма. Блискавка. Розпишіться.

— Де ж вона? Давайте.

— Пробачте, загубив.

Після цих слів нічного гостя господар будинку № 9 зник у глибині кімнати. Через хвилину легко грюкнули запори дверей, що виходили на веранду, і почувся глухий голос:

— П'ять ночей чекаю. Заходьте! Я сам.

Пройшли простору, засклену веранду, у вікнах якої вже ледь-ледь синів світанок, і потрапили в темну кімнату, сповнену пахощами древесної тирси, свіжих стружок і трохи припаленого розпеченим залізом дерева.

Господар закрив віконниці і клацнув вимикачем. Під широким абажуром, низько спущеним на блоці, над токарним деревообробним верстатом спалахнула сильна матова лампа.

Файн зняв шапку, скинув куртку, подав крижу руку:

— Здрастуйте, Любомире. От, нарешті, і особисто зустрілися. Я дуже радий. Адже я вас добре знаю… Звідки? Через Дзюбу.

— То ви…

— Ви хочете спитати, хто я такий? — усміхнувся Файн.

— Що ви! Я ні про що не буду вас питати.

Болісно мружачись від яскравого світла, затуляючи голі груди рукою, Криж коротко і допитливо, з ніг до голови, оглянув гостя. І все він встиг побачити: і важкий рюкзак за спиною Файна, і його штани, порвані в лісі об сухі гілки, і черевики, до яких прилипла чорнобура карпатська земля, і куртку з в'їдливим високогірним реп'яхом на рукаві.

«Зіркий у мене помічник!» Файну сподобалось, як зустрів його господар. Такого не проведеш.

— Втомилися? — спитав Криж і дбайливо підсунув і остю табурет. — Сідайте, знімайте поклажу. Відпочивайте!

Голос його був м'яким, ласкавим, але припухлі, обрамлені дрібними зморшками очі холодно-насторожено питали: «Хто ти? Чого стоїш? Небезпечно з тобою зв'язуватися чи вигідно? Чого зажадаєш від мене? Чим винагородиш?»

— Не хвилюйтесь, Любомире, все буде гаразд! — Файн привітно усміхнувся.

— Не сумніваюсь! Я розумію, з ким маю честь розмовляти. — Криж схилив голову, увінчану нічним ковпаком. Схаменувшись, він винувато заметушився. — Пробачте мені за мій вигляд. Я зараз одягнуся. — Задкуючи, господар зник у сусідній кімнаті.

«Справді він переодягатися пішов чи… А що, коли тут засідка?» Файн опустив руки в кишені, міцно стиснувши рукоятки пістолетів, і обернувся до дверей так, щоб можна було одразу, однією чергою покласти тих, хто з'явиться на порозі. Зціпивши зуби, ледве дихаючи, він чекав. З кімнати, де зник Криж, доносилося розмірене цокання маятника великого стінного годинника. Гладкий, пушистий, димчато-сірий кіт муркочучи, потягаючись, тримаючи хвіст трубою, вийшов з темного кутка і безстрашно попрямував до Файна. Той відкинув його ногою, беззвучно посміявся над своїм даремним страхом, вийняв руки з кишень і почав спокійно роздивлятися навколо.

В кутку кімнати — великий верстат. Вздовж стін — книжкові шафи і прості стелажі, а на них найрізноманітніші вироби з міцного дерева, закінчені й такі, що перебувають у роботі, величезні мереживні блюда, пастушачі палиці, гуцульські сокири, жезли, тарілки, шкатулки, кремлівські башти, винні бочечки, Московський університет на Ленінських горах, виточені виноградні грона, двогорба верхівка Ельбруса, свічники, сільниці, різьблені підстаканники, поліровані, з інкрустацією ножі.

Повернувся господар. Він був у чорному костюмі і білосніжній сорочці, пов'язаній свіжим галстуком. Чорне волосся, густо посолене сивиною, пригладжене щіткою. Широкі кущуваті брови теж пригладжені, волосок до волоска. Довгасте обличчя