Читати книгу - "Відродженя острова, Серена Давидова"

— Вітаю тебе, дитя, — її голос був чистим і дзвінким, хоч вона вже розміняла шостий десяток. Час не владний був над нею: темне волосся не мало жодної сріблинки, а вираз обличчя залишався незмінним, як і десять років тому, коли Інгеборда вперше побачила її.

— Щось сталося? — стривожено запитала Інгеборда, забувши про привітання.

— Не хвилюйся так, — Ольга усміхнулася, і зморшки біля її очей стали глибшими, але теплими, лагідними. — Я покликала тебе, щоб поговорити про Фалгар. До нас доходять чутки про перешіптування в народі.

— Так, люди схвильовані. Хтось розпускає плітки, ніби принц — зрадник, — Інгеборда стиснула пальці, намагаючись вгамувати тривогу. — Але мені було видіння. Якщо він повернеться зараз, світ не побачить драконів.

— Розкажи, що ти бачила, — Ольга безшумно рушила до ліжка й сіла, жестом запрошуючи Інгеборду приєднатися.

Дівчина ковтнула важкий клубок у горлі й заговорила:

— Я бачила його старшим… У мене вже була дитина. Син, йому було більше року, коли Рагнальд вирушив до Фалгара. Там він зустріне дівчину — добру, прекрасну. Їхнє кохання подарує Фалгару двох спадкоємців королівської крові, — її губи торкнулася легка усмішка, коли вона згадала Рагнальда з маленькою дівчинкою на руках. — Але смерть короля змусить світ шукати спадкоємицю крові драконів… Дівчину, що розбудить тих, хто спить глибоким сном…

Її голос здригнувся, а по щоках потекли гарячі сльози. Вона знала, що її друг, той, хто підтримував її в найважчі миті, повинен померти. Щоб велике пророцтво здійснилося.

— Якщо бажаєш, я можу забрати ці спогади, — Ольга м’яко пригорнула її до себе. Для неї Інгеборда залишалася дитиною, яку вона навчала, виховувала, наставляла.

— Я вмію зберігати таємниці… але цю я не хочу знати, — глухо мовила дівчина.

— За Фалгар не тривожся, — спокійно відповіла Ольга. — Туди відправляться п’ятеро Вельв із пророцтвом для короля. Декілька днів тому Лагера покинула цей світ, і її останнє пророцтво стосується саме королівської родини Фалгара. Це допоможе вгамувати повстання. Хоч там не почитають Вельв так, як у Стадгарді, але до наших слів дослухаються.

— Я знайшла кістяки драконів, — раптово сказала Інгеборда. Її голос звучав тихо, але в ньому відчувалася глибока тривога. — І я… я відчуваю нездоланне бажання сховати їх. Щоб ніхто не знав про них.

— Дуже багато кістяків? — запитала Ольга, уважно вдивляючись у її обличчя.

— Забагато, щоб заховати їх усі… Потрібно багато печер.

— Ти знала, що коли дракони бажали залишити цей світ, вони йшли в печеру й розчинялися в енергії світу? — Ольга з ледь помітною посмішкою спостерігала за її реакцією.

— Що?! Звідки тобі це відомо? — Інгеборда здивовано витріщилася на наставницю.

— О, моя мила Діонісія… — Ольга вимовила ім’я, яке давно залишилося в минулому. В храмі її ніколи так не називали від тоді як в ній прокинувся дар Володарки сновидінь. Дар її прабабки. Інгеборда — це ім’я першої Вельви її роду. Маленька донька правителя Діонісія отримала нове ім’я і більше ніхто не згадував дане при народжені. — У нашому храмі зберігається більше знань, ніж може осягнути одна людина.

— Але в бібліотеках храму немає жодного запису про драконів! Я шукала багато років, відтоді, як ти розповіла мені про пророцтво! — В її очах читався відчай і прагнення істини.

— Не всі знання мають бути розголошені, — відповіла Ольга. — Так само і ці повинні залишитися в тіні. Світ забере їхні залишки, коли вони опиняться в печері. Тому вам потрібна лише одна печера.

Вона раптом замовкла, немов її увагу щось відволікло.

— Тобі час іти. Пам’ятай: кожен сам творить своє майбутнє. Іноді краще, щоб інші не знали всього…

Після цих слів усе занурилося в темряву. Глибокий сон без сновидінь огорнув Інгеборду. Зморшка між її бровами розгладилася, а на вустах з’явилася легка, майже невловима посмішка.

***

Сігурд неспокійно перевертався з боку на бік, але сон не приходив. Місячне світло кидало примарні тіні на обличчя тих, хто спав. Він краєм ока бачив, як Інгеборда стискає кулаки навіть у сні, як її дихання час від часу уривалося, ніби вона бігла від чогось у темряві. Її лице, зазвичай горде й непохитне, здавалося змученим, наче вона витратила всі свої сили у битві, якої ніхто, крім неї, не бачив.

Він не міг допомогти. І це роз’їдало його зсередини.

Зрештою, не витримавши, він тихо підвівся й вийшов за межі табору. Ніч була холодною, свіже повітря пахло вогкістю землі. Десь у лісі завила самотня сова, а вітерець ворухнув гілки, змушуючи їх перешіптуватися між собою. Він вдихнув на повні груди, але легше не стало. Сів на вкритий мохом камінь, обхопив голову руками. Шум води яка текла з розбитого жолобка заспокоювала, але одночасно не давала спокою. Причина розлому мережі маленьких кам’яних озер лежала поблискуючі під місячним сяйвом.

— Тобі теж не спиться?

Рагнальд підійшов майже безшумно, мов тінь, і його голос звучав приглушено, ніби боявся потривожити ніч. Він сів поруч, його погляд ковзнув по сріблястих останках дракона, що відблискували, мов мовчазні свідки старих гріхів.

— Мене тривожить стан Інгеборди, — зітхнув Сігурд. Його голос був низьким, напруженим, сповненим тривоги. — Вона виснажена, але не дозволяє собі слабкість. Тримається так, ніби боїться, що, якщо хоч на мить розслабиться, усе навколо розсиплеться.