Читати книгу - "Відродженя острова, Серена Давидова"

Рагнальд потер перенісся, задумливо дивлячись у темряву.

— Це не дивно, Сігурде. Вона Вельва. Вона бачить те, чого ми навіть не помічаємо. Її зв’язок із минулим і майбутнім сильніший, ніж у нас.

Сігурд провів рукою по обличчю, неначе намагався стерти власне безсилля.

— Я просто не знаю, як їй допомогти. Вона відштовхує мене кожного разу, коли я намагаюся з нею заговорити про драконів чи події минулого.

Рагнальд на мить замовк, дивлячись на нічне небо, де місяць повільно плив у високості, розкидаючи примарне срібло на світ.

— Іноді біль занадто глибокий, щоб його можна було поділити, — нарешті мовив він. — Але за болем завжди приходить полегшення.

Він торкнувся плеча друга, і Сігурд підвів на нього погляд. Вони обоє замовчали, кожен думаючи про своє.

— Вона бачила моє майбутнє. —Перервав мовчання принц.

— І розповіла тобі? — Сігурд був здивований. Інгеборда ніколи не відкривала йому майбутнього, лише уривки, які виривалися крізь її вуста у видіннях.

— Так. Вона сказала, що я зустріну справжнє кохання.

Сігурд трохи посміхнувся, вперше за цю ніч.

— Я радий за тебе. Сподіваюся, це буде не Ельсвін.

Рагнальд тихо засміявся.

— Ні, вона не буде моєю дружиною.

Вони сиділи в тиші, поки ніч огортала їх своїм холодним покровом. Навколо стояла незвична тиша — навіть вітер, здавалося, притих, спостерігаючи за двома друзями, загубленими в роздумах. Зорі сьогодні світили тьмяніше, ніби теж сумували за тим, що було втрачено.

Сігурд так і не зміг заснути. Неспокій гнітив його, наче невидима вага. Розбудивши Рагнара ще до світанку, вони вирушили до печери, де знаходилися дорогоцінне каміння та скульптури. Атмосфера всередині була гнітючою, мов саме повітря вбирало пам’ять про давно загублені часи. Вони знайшли залізні інструменти, що вже встигли втратити свою міць — дерев’яні ручки розсипалися в порох, залишаючи лише холодний метал.

Обережно зібравши все цінне, чоловіки перенесли скарби в одну з численних печер, сховавши їх під шаром каміння та сухого листя. Частину прикрас і каміння вони взяли із собою, відчуваючи на плечах тягар відповідальності.

Повернувшись до табору, вони помітили, що всі вже прокинулися. Атмосфера була напруженою — кожен збирав свої речі в мовчанні, немовби слова могли розбудити ще більший біль. Перекусили швидко й без розмов, після чого вирушили в зворотній шлях до Гренхейму.

Відповідальність тиснула кожному на плечі, важча за будь-який вантаж. Ніхто не наважувався говорити — мовчанка здавалася єдиним захистом від емоцій, які могли вирватися назовні. Всі розуміли: завтра вранці двоє з них покинуть острів. Можливо, назавжди. А  тим хто залишиться доведеться нести тягар таємниці острова.

Дорога назад здавалася коротшою. Вони швидко подолали дику частину лісу. Коли ступили на знайому стежку, Інгеборда раптово зупинилася.

— Мені потрібно пройтися, — її голос був спокійним, але в ньому ховалася глибока тривога.

— Можна з тобою? — Сігурд запитав із надією в очах, прагнучі підтримати кохану.

— Я хочу побути на самоті… Розібратися в своїх думках, — Інгеборда наблизилася до нього, ніжно торкнулася губами його в поцілунку. Сігурд відчув, як її тепло передається йому, але в цьому жесті була й відчуженість. Він обійняв її, міцніше притискаючи до себе, намагаючись хоча б на мить затримати цей тендітний зв’язок, що здавався таким крихким.

Інші члени групи тихо покинули закоханих на самоті. Всі розуміли, що цим двом потрібно знайти той крихкий баланс у своїх стосунках.

— Ді, я хочу тобі допомогти, — Сігурд дивився на свою кохану з ніжністю.

— Я знаю. Але є дещо ще, що я не розповіла всім, — призналася дівчина, ховаючи обличчя на грудях чоловіка.

— Що саме? — Він ніжно провів рукою по голові коханої, вдихнув її м'ятний аромат і поцілував у маківку.

— Є ще одне пророцтво, — тихо мовила дівчина.

— Що в ньому? Якщо воно тебе так лякає... — стурбовано спитав Сігурд, відхиляючись, щоб подивитися їй в очі.

— "Лиш зрада та смерть тих, хто знайде драконів, відкриють шлях для Доньки тих, хто загинув у полум'ї острова", — випалила на одному подиху Вельва. — І це лише частинка з того, що пророкувала Вельва на смертному ложі. Я та, хто знайшла драконів.

— Ді, ти сама казала, що не всі пророцтва здійснюються, — ніжно торкнувшись підборіддя дівчини, Сігурд підняв її опущене обличчя, щоб подивитися їй в очі. — Мила, якщо нам судилося померти, я волів би зустріти смерть із тобою в один день. Але до цього ще дуже далеко.

— З чого ти це взяв? Можливо, вже завтра може трапитися зрада.

— Не може, твій син повинен змінити світ. А щоб він його міг змінити, йому потрібно спочатку народитися. — Дівчина не вірила очам, дивлячись на Сігурда, а в її очах блищали сльози. — Тож поки перестань тривожитися через те, що найближчим часом не станеться. Ходімо додому, а то запізнимося на вечерю.

Тривоги відійшли на задній план, і Інгеборда дала повести себе в бік поселення. Але дивне відчуття залишилося, щось, що не давало спокою. Пізніше вона обов’язково ще подумає над цим, заріклася дівчина.