Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

би що! «такому монстру»!.. бачу три голови! я вражений… одна шия… вони так скупчилися всі троє… його своячка… жінка… а голова одна!.. Лютрі теж було троє… де вони тепер?.. у якій вирві неба? справді! проминули туманності, мережива зірок, тепер панують над зенітом!.. отак!.. їм там свіжо… вони не сконають, як ми, від опіків і удушень… а ще спраги і лайна!.. вони хоч стиснуті, а серуть од душі!.. там справжня купа гною! їх там двадцять… сто! не тільки магнієм смердить… і горілою ґумою!.. і Коленкурським газосховищем… нагромаджені несамовито б'ються… хочуть розплутатися… вигинаються! стіл трусить! підкидає!..

— Агов! агов! кричу їм, любі друзі! вам не видно Жюля?

Нехай хоч раз поглянуть… нехай виборсаються! виплазують… виповзуть, біс їх забирай! нехай застрибнуть на вітряк! усі на вітряк! моя ідея! хай скинуть і драбину, і чаклуна блискавиць! його гондолу, підмосток і дзвінок! його дзвіночок! нехай його потрусять для розваги! тамбурмажора!.. хай перевірять, чи вправно ловить свого дрючка! і флюгельгорна! чи не падає в піч! чи прикликає літачки! чи він знічев'я небо розколов? чи з таємним наміром?..

— Сміливіше, друзі, шушваль!

Закликаю їх, сам підіймаюся… подаю приклад! приклад!

— Мерщій! Мерщій! Монжуа[172]!

Історичний заклик!

Аж тут барррадрум! баххх! уаффф! валування ще те! під брамою! не собаче! зенітка на вантажівці!.. на розі Дерера… десь там… яке відлуння!.. ніби решетять наш будинок… і всі будинки на авеню один за одним!.. а що їм! згори відразу відсіч! з повітря… дир-дир-дир! паф! десять!.. дванадцять!.. плюються кулями!

— Мо!.. Мо!.. Мос!.. кі! кі!..

Зойки!.. зойки!.. з-під столу!.. бе! бе! бекають!.. Мос! мос! москіти!

Бачу таку піротехніку, що Жуляку освітлює, мов удень!.. ще побачать і посічуть!.. тисяча дірок!.. га? га? і візок у гівні! і вітряк у вогні! та ба, від клятих зеніток вони ще більше знічені, оті зліплені в клубок! під столом! ще гірше під столом! усе засрано! їм до лампочки і я, і мої заклики до штурму! уаффф! вауффф! ще більше скоцюбилися!.. Уявіть собі, усі будинки один за одним! дрож! задкую, плазуючи! досить! поповзом до сходів! до підвалу! обираю підвал!.. на Небеса вже не здіймаюся! але стривайте: поповзом? легко сказати поповзом… якась калюжа!.. паркет: калюжа!.. калюжа, як ставок… хвилями! клекотом!

— Це ви, пані! свинюка! як можна!.. це ви, пане!

Винять одне одного… викривають чуже лайно!..

— Стримайтеся, пані! стримайтеся!

Брррум!

Ухопити б мені малу на ходу… затягнути у провалля… пролажу між двома тілами… рукою… обома руками!.. мацаю… Пірам нюшить… він чує, псюра! чує! пхає морду… глибше… не помилився!.. там!.. вона!.. нога!.. вона!.. Туанон!… сідничка… мацаю… пролажу… її затиснуло між трьома частинами тіла… дві… три голови… чиясь нога… шестеро грудей… усе мокре… сциклини й кров… я не помилився: кров!

— Це ти, Туанон? Це ти, капосна?.. га?..

Кричу, я не певен… щипаю… Пірам нюшить… скиглить… Брррум!

Комісіонер не допоможе!..

— Нормансе!.. Нормансе!

Аби лиш трохи підвівся… бабах! стіл перекинувся б!.. стіл — то їхній панцир, захист лантухів із салом!

— Сиди, Андре!

Примушують його сидіти дружина і своячка!..

— Поцюняй, дорогий! поцюняй!

Хочуть, щоб він висцявся на місці… сидячи… опущу подробиці… але видовище незвичайне, піклування жінок із материнськими нахилами, які хочуть, аби він висцявся вві сні, хропучи… з кожним струсом він потроху відливає… а вони йому: «пісь-пісь-пісь!»

— Сиди, Андре!

Струмінь! другий!.. тріск зеніток! тріск зеніток! але тільки б не прокинувся… не збудився… і щоб сцяв собі… весь будинок хилить, підкидає, водить… а дім напроти ще гірше!.. он балкон висить, гойдається… відірваний снарядом! сам бачив! ригодон! струс, ви не уявляєте! з усіх сил! Норманс ворухнувся, наче почав підводитися! осів! не прокинувся! хропе собі!

— Пі-пі! пі-пі! сиди, Андре!

Він собі піпікає, ще й немало… ціла калюжа! я мало в неї не потрапив!.. мені треба далі! брррум! мене котить… підкочує! попід пані Туазель! біля вікна… під її спідницю…

— Ги-ги!.. га! га! докторе!.. він хоче пити!..

От і вся реакція, що я її схопив! ущипнув… їй аби Жюль!

— Зараз доставлю його сюди!

Утім, ні, не піду!.. повзу собі любенько до підвалу… не відволікатимусь!.. був би під ліфтом, он де порятунок!..

— Усім гаплик, церберко! хтива курво! збігайте за ним, коли він вам такий любий! нам з Лілі зась! нам рятуватися-спасатися! з телепнями не водитися!

І без того задовго вагаємося!

— На «Абес», Лілі! на «Абес»!

— Яким чином? З Пірамом у метро?

Справді, у метро з собакою не пустять!

— Ти що, покинеш Бебера?

Куди поділося моє сумління?.. про все повинно думати сумління! жодного спочинку для сумління!.. Міг сипати чортами! богохулити!.. «До дупи пса! До дупи кота! До дупи Туанон! До дупи її батька!..» а сам заплутався, заляпався, заплівся у замороки гірші, ніж отой нагорі у візку, бо сам жалюгідніший за нього… задушений, зашморгнутий своїм сумлінням, не те що ті верескуни з-під столу, оті «кожен за себе», скупчені, сплетені ноги, голови, дупи… а я ні перднути вільно не міг, ні бовкнути! Бо сумління геть ізгризло…

Був би наважився слушної миті порішити Жюля, то враз позбувся б тягаря і дивовижно оздоровив би не тільки горизонт, але й усі жахні підземельності!.. проґавив нагоду! лишається клясти решту й винити всіх довкола!..

— Гей, засранці! гукаю їм під стіл, самі винні, що Жюль розкраяв Небеса! і ти, Нормансе! мішок із салом! фарширований рулет! на гуртовий підеш по окіст! по солоне масло! по паштет! папір! папір! рябчики! копчені яйця! тебе там на гак почеплять! а я відпочиваю! тебе в сраці маю! навіть якщо більше перо не вмочатиму! прощавайте, чорні від правок сторінки! пачки паперу! розділові знаки! прощавай, головний біль! прощавайте, осоружні видавці!.. бувайте, читасрачі! Гехперегех! Доля перемагає!

Вам чути, як здаля лунає на Шапель? як їх товче циклон! трощить! перемелює залізницю!.. Небо навиверт… дзвін кимвалів над Шапель! раптом смерч скляних скалок… ніби весь всесвіт — то лиш вітрина… вдрузки, он!.. вррр! вррр! тинннг! брррам! хочу, аби вони знали,