Читати книгу - "Вагітна від мільйонера-боса, Ekaterina"

— З моїми дітками все гаразд? — запитала я, ледь стримуючи сльози.

Лікар кивнув із заспокійливою посмішкою. — Поки ніби все добре, але ми хочемо зробити додаткові тести, щоб переконатися, що з трьома вашими малюками все гаразд.

Я кивнув, відчуваючи приплив полегшення. Хоча я все ще хвилювався про власну безпеку, безпека моїх дітей тепер була моєю головною турботою.

Незабаром після цього двері кімнати відчинилися, і ввійшла сім’я Алехандро, на обличчях якої вирази занепокоєння та полегшення. До мене підійшли уважно, оточивши любов'ю та підтримкою. Я пояснив, що сталося, відчуваючи, як сльози полегшення течуть по моїх щоках.

Родина Алехандро висловила свою турботу та прихильність, пообіцявши завжди бути поруч зі мною. Я відчув величезне почуття вдячності за те, що вони всі поруч зі мною, підтримуючи мене в цей важкий час.

Ніч йшла, а медичні обстеження тривали, і я сподівався, що все буде гаразд. Я знав, що попереду нас чекають випробування, але завдяки любові та підтримці сім’ї Алехандро та моїх єдиних друзів, Лорени та Мілени, ми були готові зустрітися з усім, що нам підкине доля.

Повітря було насичене занепокоєнням і тривогою, але також і почуттям єдності, коли ми чекали нових новин про моє здоров’я.

Раптом тітка Алехандро серйозним виглядом порушила напружену тишу. «Лікар повідомив нам, що ви вагітні», — оголосив він, і його голос лунає по кімнаті.

Здивований шепот пробіг по присутніх, і я відчув, як моє серце калатає в грудях. Мій погляд шукав Мілену, знаходячи в її очах суміш подиву й занепокоєння, що вона вже все дізналася.

«Але це ще не все», — продовжила тітка Алехандро, її тон набув серйознішого відтінку. — Ще лікар нам сказав, що ви чекаєте не одну дитину, а трьох. Троє малюків, які будуть спадкоємцями нашого роду, від нас.

Його слова вдарили по мені, як молотком. Вони вже про все дізналися, і про моїх трьох дітей. Троє спадкоємців. Масштаби цієї новини залишили мене без подиху, я боявся, що зі мною трапиться щось погане, тепер, коли правда випливла на світло, і я відчув, як на моїх очах загрожували з’явитися сльози, я не знав, що вони так бачать.

Родина Алехандро дивилася на мене з очікуванням, чекаючи пояснень, яких я не міг дати. Правда про мою вагітність була тягарем, який я таємно носила, боячись, як усі відреагують, і навіть більше через їхні засмучені погляди змусили мене подумати, що колись мені доведеться розповісти Алехандро.

«Вибачте, у мене є причини, чому я не сказав цього раніше», — пробурмотів я, борючись із сумішшю емоцій, що переповнювали мене. — Я не знала, як їм сказати. Я боявся його реакції.

Погляди здивування й розчарування пронизали мене, і я відчув величезне каяття за те, що не був чесним із самого початку.

Дядько Алехандро обережно підійшов до мене, на його обличчі відбивалися подив і занепокоєння. — Троє немовлят? — повторив він, шукаючи підтвердження в моїх очах.

Я кивнув, відчуваючи тягар відповідальності, яка тепер лягла на нас. Троє немовлят, які назавжди змінять наше життя, шкода, що там не було Алехандро, і навіть краще, тому що я не хотіла, щоб він бачив моє нещастя.

Дядько Алехандро глибоко вдихнув, перш ніж заговорити знову. «Алехандро, як кохання всього твого життя, він має право знати правду», — твердо сказала вона. «А за законом ви повинні знати, що чекаєте не одного спадкоємця, а трьох».

Тиша, що послідувала, була надзвичайною, сповненою реальності ситуації, з якою ми зараз зіткнулися. Троє немовлят, які стануть майбутнім нашої родини, а також викликом, який випробуватиме нас, як ніколи раніше в моєму житті.

З клубком у горлі я чекав на реакцію дядька Алехандро, молячись, щоб він пробачив моє мовчання і приєднався до мене в цій невідомій подорожі, яка нас чекає разом з Алехандро.

—Я допоможу тобі, я повинен сказати батькам Алехандро, я єдиний, хто змушує їх знайти розум, мама Алехандро зараз хоче дітей, і я дізнався, що дружина Алехандро, з якою одружився, не може мати дітей, і все. Я їм варений рис, щоб завтра він розлучився, я швидко перенесу ті документи, Алехандро займається цим, але він сказав мені, що йому важко розлучити їх, але з цією новиною він досягне своєї мети, він повинен це знати, — каже він мені.

«Це добре, я приймаю все, але, будь ласка, я не хочу, щоб вони мені робили біль, а тим більше відправляли мене на смерть за те, що я не такий, як вони хочуть», — сумно кажу я.

«Я захищатиму тебе, ти розкажеш мені про свою вагітність, я хочу, щоб Алехандро почув це від тебе, з тобою нічого не трапиться, я про все подбаю», — каже мені дядько.

— Дякую, — кажу йому.

«Відпочинь Валерія», — каже він мені, коли всі виходять через двері кімнати.

Я закриваю очі, відчуваю полегшення, що все випливло назовні, тепер мені довелося битися з родиною Алехандро.