Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

В своїй кімнаті приймаю душ та одягаю спортивні штани, топ та світшот.

Оглядаю себе в дзеркалі. Це знову світшот Алекса.

Може вдягнути щось інше.

Але згадую погляд Алекса, коли я в останній раз одягала його річ. Збираю волосся у хвіст, залишаю випущеними пасма спереду. Надягаю чорну бейсболку.

Спускаюся до Марти на кухню. Жінка клопочеться в зборах.

- Ліві, я вже все майже склала. Візьми ці пледи і поклади до машини Макса.

Жінка вказує на купку м’яких кольорових пледів.

- Скільки їх тут?

- Штук п’ять, мабуть, - знизує плечима жінка.

- Але ж нас більше.

- Люба, ми їдемо відпочивати на берег озера, де можна розвести вогонь і пограти в м’яча, тож ми не будемо всі сидіти закутані в пледи і дивитися одне на одного. І до того ж пледи великі, можна поміститися і удвох. Розберемося. Все. Йди, дитино, - відмахується від мене жінка.

Беру пледи і прямую до машини брата. Відкриваю багажник і складаю пледи біля м’ячів і тенісних ракеток.

- Ліві, не закривай багажник, - гукає мене брат.

Макс несе дві сумки.

- Я покладу напої в нашу машину, а все інше в татову. Хтось сказав Марті, що ми їдемо до озера на декілька годин, а не днів, - буркоче Макс.

- Що ти там буркотиш? – сміюся я.

- Ти бачиш ці сумки? – підіймає брови хлопець.

- Ну і що. Їжа і напої. Що не так? – не розумію я.

- А те, що ще дві сумки несе Роман і одну тато. Ми що там тільки їсти будемо?

- Макс, ви багато їсте.

- Я багато їм? – дратується брат.

- Не багато, але більше, ніж я, наприклад.

- Нам потрібно привести себе в форму аби легше було бігати на матчі, а Марта нас підгодовує. І не тільки мене та Алекса, а всю команду. Скоро ми не стрибати будемо, а кататися по полю і збивати своїх суперників з ніг, мов кеглі.

- У всьому свої плюси, - обіймаю брата за поперек та хлопаю долонею по грудях.

- А чого Наталі не їде з нами? – цікавиться брат, оглядаючи багажник авто.

- У її дядька день народження. Вона з сім’єю поїхала на вихідні до нього.

- Зрозуміло, - піджимає губи хлопець.

- Братику, а ти чого питаєш? – хитро всміхаюся я.

- Просто цікавлюсь. Ви обидві завжди разом, того і спитав.

- Чи може сумуєш за Наталі? Ви зблизилися з нею. Тримаєтеся в компанії одне одного, дзвониш ти їй, а не мені. Чого ж не написав і не спитав її чому вона не може приєднатися до нас?

- Хтось багато базікає, - брат міцно мене обіймає, майже душачи в своїх обіймах.

- Всі готові? – гукає батько.

За ним до машини йде мама і Марта. Роман йде останнім і тягне дві важкі сумки.

- Тобі б підкачатися, друже. Ці сумки тебе тягнуть, а не ти їх, - посміхаюся я.

- Ой, ой, дуже смішно, - кривляється до мене Роман.

Макс сміється і йде на допомогу до хлопця.

Нарешті всі речі складенні, багажники закриті.

- Молодь в машину Макса, а ми старці поїдемо на моїй машині, - скеровує нас батько.

Я поспішаю першою до пасажирського сидіння автомобіля брата, обганяючи Романа. Плюхаюся на сидіння та показую другу язика.

- Не вирвіть мені двері, - кричить нам брат.

- Роман, приймай поразку із гідністю, - гордовито кажу я, пристібаючи пасок.

Роман закочує очі у відповідь.

- Які ви діти, - сідає в машину брат.

- Макс, ти не далеко пішов від нас, а робиш із себе такого мудрого старця. Старці в тій машині, - пальцем вказую у бік татової машини.

Макс робить гучніше музику, яка перекрикує мене.

- Що кажеш? Я тебе не чую, сестричко, - кричить Макс.

Я надуваю губи і відвертаюся до вікна. Брат сміється.

Роман голосно підспівує Брітні Спірс, що лунає з динаміків машини.

Посмішка сама по собі розквітає на моєму обличчі. До озера ми приїжджаємо першими.

Виходжу з машини і глибоко вдихаю хвойно-водяний запах.

- А тут гарно. Вода сильно холодна? Я би поплавав, - каже Роман, оглядаючи озеро.

- Якщо тобі не шкода відморозити дупу у холодній воді, то вперед.

- Красуне, яка ти груба.

Чую гуркіт машини і оглядаюся. Тато паркується біля автівки брата.

- Ви чому ще тут? Вже в будинок занесли сумки? – питає мама.

- Як тут гарно, - оглядається Марта.

Макс з Романом забирають сумки і йдуть до будинку.