Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

— І та зустріч із вашими колегами, — перервала я монолог вампіра. — Була потрібна, щоб підтвердити, що я безпечна? 

— Або довести протилежне, так. Емоційні сплески мали розгойдати тебе, вивести на чисту воду, змусити або жити повним життям, або почати хаотично поглинати енергію. Мені довелося, ну-у, трохи спровокувати тебе на тому зібранні, щоб продемонструвати на практиці потенційну здатність до відкриття енергетичних каналів. Поглинач реагував би інакше: агресією, але без сорому, чи, можливо, спробував би змімікрувати, аби уникнути конфлікту. Твоя ж реакція повністю вписалася в нормотипову людську — і це змусило засумніватися навіть скептиків. Однак через енергетичну спустошеність жоден наш колега не зміг поручитися в абсолютній правильності висновку на твою користь. Треба було чекати, поки ти відновишся настільки, щоб можна було провести повторне дослідження.

— Чекай, то ви просто відпустили мене блукати містом, знаючи, що я можу будь-якої хвилини перетворитися на зубасте чудовисько, яке вбиває без розбору? — здивувалася я.

— Ну... — Стеф зніяковів. — Ми з Неро були впевнені на дев'яносто дев'ять відсотків, що цього не станеться. Здатності до трансформації в тебе нуль, а в цьому тендітному тілі багато шкоди не наробиш. Але ми все одно наглядали. Непомітно.

— Кажи вже прямо: стежили. Чому для надійності не залишили в якомусь магічному ізоляторі?

— Тому, що превентивно саджати людину в клітку незаконно, — фиркнув вампір. — І малоефективно до того ж. Якщо ти прихований поглинач, то спокійно просиділа б під замком і день, і два, і місяць, і рік. А якщо нормальна людина, то як би твоя структура відновилася? Ти б зачахла зовсім і розпрощалася з другим світом поспіль. — Він сів на край вівтаря, зчепив долоні, стиснув їх колінами та продовжив, дивлячись в одну точку: — Я не хотів цього, і Неро теж. Ми просто чекали й спостерігали. Групу адаптації спеціально затримали на три дні. Потім у рамках курсу ти показала непогану динаміку. Але, якщо цікаво, я від самого початку вірив, що ти не є загрозою. Хочеш — смійся, але серцем відчував, що рятувати треба не від тебе, а тебе саму.

— Воно й видно, — утриматися від сарказму не вдалося. — Так відчував, що вліз у мою голову, позбавив свободи вибору, зв'язав, викрав і налякав до півсмерті. 

— А що мені було робити? — стражденно звів брови вампірчик. — Ти з болотною нежиттю телепатично спілкувалася! Якби хтось це побачив — все, рятувати було б нікого. Щоб ти розуміла, ніхто не може водити компанію з паразитами, якщо сам не є паразитом. Крім тебе, як з'ясувалося. І тепер це офіційно задокументовано і підтверджено. Печатка храму під цим дослідженням — це твоя перепустка в нормальне життя, те, яке ти вирішиш побудувати сама. 

Він замовк, тільки мовчки кидав на мене косі погляди. А я гарячково думала. Якщо все так і є, якщо це не чергова порція брехні й вигадок, то, виходить, можна навсправжки святкувати другий день народження. Потрап я під час переміщення до менш прискіпливої бригади — мене б на атоми розщепили. Для вірності й виключно з метою загальної безпеки. І, можливо, навіть не дізналися б про помилку ніколи в житті, а то й медаль на груди повісили «За порятунок королівства».

— Стефане, — від великої кількості вивернутих на голову новин мозок кипів. — Я присягалася, що упокою тебе, і не впевнена, що одного разу не зроблю цього в майбутньому, але зараз, схоже, маю подякувати. — Я насилу підтягнула онімілі ноги до себе, нахилилася, обережно торкнулася плеча вампіра. — Дякую, що ви з Неро повірили в мене.

— Нема за що, Олено. — Вампір здригнувся від мого дотику, в очах промайнуло щось таке пекуче, винувате й сповнене надії водночас.

— Кумедно. Ви з Неро єдині, хто кличе мене саме Оленою, а не леді Гелен.

— Ім'я істоти — звернення до її істинної суті. Це не магія в чистому вигляді, але якщо хочеш пізнати когось по-справжньому, то мусиш прийняти його цілком: з ім'ям, звичками, зовнішністю, чеснотами й недоліками, а не намагатися переробити або втиснути в рамки особистої зручності. У твоєму випадку ім'я було додатковим засобом звернутися до справжнього «я» й активувати його на повну силу. 

Вампір втомлено потягнувся і зістрибнув з вівтаря.

— Ногами можеш поворухнути, чи ще не слухаються? Я тебе з переляку зайвим заклинанням приклав. Вибач, будь ласка. Скоро мине, правда.

— Вже краще. Але в мене залишилися запитання. Наприклад, чому ви дозволили мені сунутися в королівський палац? Що за дивний збіг із появою справжніх поглиначів просто на відкритті сезону? І, говорячи про службу безпеки, ліквідацію й інші туманні перспективи, ти ж Амадо мав на увазі? Його увага до мене пояснюється моїм невизначеним магічним статусом? Ай, давай по черзі. Зустріч з ним у місті підлаштована заздалегідь?

— Ні, твоє падіння просто дракону під ноги — абсолютно непередбачуваний збіг обставин, — здивував мене вампір. — Звичайно, Амадо замішаний у цій історії, але трохи не так, як ти думаєш. До того ж його інтерес до тебе явно виходить за рамки службових обов'язків, — по обличчю вампіра промайнула тінь смутку. — Втім, чому б і ні? Ти мила, весела, розумна, красива. — Стефан струснув головою і напустив на себе серйозний вигляд. — Так от, спочатку планувалося, що...

Договорити він не встиг. Біля головного входу оглушливо гримнуло, спалахнув струмінь полум'я — і в центр залу увірвався величезний чорний ящір. Злий, як саме пекло, розпечений настільки, що повітря навколо тремтіло й вирувало завихреннями. Дракон примружився, опустив голову, розправив крила і хльоснув по граніту підлоги шипастим хвостом так, що камінь заскрипів і посипалися іскри.

— Що ти з нею зробив?! 

Ментальний рик Амадо вдарив по свідомості тараном, я інстинктивно затиснула вуха, нібито це могло завадити телепатичному зв'язку. Стеф скривився, але миттєво випрямив спину і зробив крок за межі пентаграми.