Читати книгу - "Беру свої слова назад"

І.Х. Баграмян описує страшний робочий ритм у штабі округу: починаючи з ранньої весни 1941 року - ні вихідних, ні свят, робота від зорі до зорі і далі в ніч до нової зорі, всі валяться з ніг від втоми і недосипання... А тут раптом - стадіон, театр... в момент, коли Київський особливий військовий округ таємно перетворюється в Південно-Західний фронт. Генералам не до театрів. Їм би справи завершити. Їм би поспати годинку!

Але і в Ризі - театр. І в Одесі.

Як цю комедію розуміти?

Так давайте ж будемо сміятися не над безтурботними Павловом, Климовських, Кличом, давайте сміятися над Сталіном, Тимошенком і Жуковом.

Втім, можна й не сміятися. Менше ніж за три місяці до описуваних подій у Середземному морі, біля мису Матапан, відбулася морська битва між з'єднаннями італійських і британських кораблів. Бій завершився блискучою перемогою британського флоту. Вирішальну роль у перемозі Британії зіграли авіаносна авіація і застосування нового засобу виявлення - радарів. А ще на боці британського флоту - і це головне - була раптовість. З'єднання британських кораблів з'явилося там і тоді, де і коли така поява не очікувалась і повністю виключалась. Найдивовижніше в тому, що за кілька днів і навіть годин до виходу в море безтурботні британські адмірали, здавалося б, зовсім справами флоту не цікавилися. Вони вели виключно напружене світське життя: танцювали на балах, грали в гольф, з'являлися в театрах. А потім якось непомітно, по-англійськи, не прощаючись, один за іншим пропали.

І ніхто після розгрому італійського флоту біля мису Матапан над поведінкою британських адміралів не сміється.

А от якщо б італійці раптово накрили британський флот прямо перед виходом з баз, то вже тоді б історики пригадали британським адміралам і бали, і гольф, і карти, і безтурботні вечори в театрах.

– 5 -

Рішення Сталіна про розгортання п'яти фронтів 21 червня 1941 року - це заключний етап тривалого невидимого збоку процесу. Наказ негайно приступити до будівництва фронтових і армійських польових командних пунктів був відданий ще 27 травня («Красная звезда», 29 травня 1991 р.). До середини червня на ці командні пункти були перекинуті оперативні групи. 13 червня 1941 року всі радіостанції Радянського Союзу передали Повідомлення ТАРС: «Чутки про те, що СРСР готується до війни з Німеччиною, є помилковими і провокаційними... проводяться зараз літні збори запасних Червоної Армії і майбутні маневри мають на меті не що інше, як навчання запасних і перевірку роботи залізничного апарату, що проводяться, як відомо, кожен рік, через що зображати ці заходи як ворожі Німеччини принаймні безглуздо».

Саме в цей день, 13 червня 1941 року, відбулося остаточне і повне розділення структур управління в західних прикордонних військових округах, крім Ленінградського. В той день нарком оборони віддав наказ вивести фронтові управління на польові командні пункти. У Західному особливому військовому окрузі, так само як у Прибалтійському і Київському особливих військових округах, уже з 13 червня існували фронти. Паралельно з цим функціонували і військові округи, зі складу яких виділилися фронти.

Починаючи з 13 червня 1941 року в Білорусії існували дві незалежні військові системи управління: таємно створений Західний фронт (командувач фронтом генерал армії Д.Г. Павлов, командний пункт у лісі, в районі станції Обуз-Лесьна) і Західний особливий військовий округ (командувач генерал-лейтенант В.Н. Курдюмов, штаб у Мінську). Павлов продовжував грати роль командувача округу, але він уже офіційно - командувач фронту, і його штаб уже перекидається на таємний командний пункт, щоб існувати незалежно від Західного особливого військового округу. Сам Павлов з вищим керівництвом фронту поки в Мінську. В театрі.

Весь цей театр затіяний заради того, щоб показати німецькій розвідці: на Західному фронті без змін, тут у нас у Радянському Союзі життя йде своєю чергою, нічого серйозного не затівається, ніхто нікуди таємно не йде, ось вони, керівники, все рядочком у театрі сидять. І пора зрозуміти, панове добрі, що чутки про те, що СРСР готується до війни з Німеччиною, є помилковими і провокаційними...

Коли Сталін у Москві затверджував рішення про розгортання фронтів, командні пункти п'яти фронтів були вже обладнані, на багатьох уже перебували офіцери і генерали штабів. Вони вже віддавали накази від імені фронтового командування. Приклад: 21 червня 1941 року о 14 годині 30 хвилин було віддане розпорядження 8-й, 11-й і 27-й арміям про введення світломаскування в гарнізонах та в місцях розташування військ. Розпорядження підписав помічник командувача Північно-Західного фронту з ППО полковник Карлін (ЦАМО, фонд 344, опис 5564, справа 1, лист 62). Звертаю увагу: підписав папір помічник командувача НЕ округу, а фронту! Німецького вторгнення ніхто не чекав, але фронти вже розгорнули.

– 6 -

У театрі поряд з генералом армії Павловом сидів генерал-лейтенант артилерії Н.А. Клич, начальник артилерії Західного особливого військового округу, насправді - Західного фронту. Ось невеликий фрагмент про нього і генерала І.М. Русіянова, командира 100-ї стрілецької дивізії. Трохи пізніше, 18 вересня 1941 року, 100-а стрілецька дивізія буде перетворена в 1-у гвардійську. В наказі Верховного Головнокомандувача No 308 про перетворення перших чотирьох дивізій у гвардійські генерал-майор Русіянов був названий першим. Саме він офіційно став радянським гвардійцем No 1. Але зараз мова не про вересень, а про початок червня 1941 року.

«100-та стрілецька дивізія перед війною стояла в передмістях Мінська, тому неофіційно іменувалася столичною. На початку червня 1941 року її командир генерал-майор І.М. Русіянов був викликаний у штаб округу: треба отримувати нові 76-мм гармати. Начальник артилерії округу генерал-лейтенант Н.А. Клич добре зустрів Івана Микитовича, свого старого знайомого. Коли вони залишились удвох, Клич тихо і, мабуть, трохи невпевнено (що зазвичай було йому властиво) промовив:

– Іване Микитовичу, я раджу тобі нові сімдесятишестиміліметрові гармати поки не брати. Але - тільки раджу. Вирішуй сам.

– Хіба це погані гармати?

–