Читати книгу - "Списоносці"

Тим часом я зв'язався з повіреним англійської розвідки в Будапешті. Головний інженер однієї з фірм Іштван Шельмеці був «по сумісництву» підполковником англійської армії. На батьківщину, в Будапешт, він повернувся перед війною, прослуживши понад десять років у далекосхідних англійських колоніях. Довгий час він був і на Близькому Сході, його красуня жінка була малайка, дочка теж вражала вродою.

Шельмеці жив на горі Шваб у красивому п'ятикімнатному особняку. На першому поверсі містилась лабораторія, де він провадив досліди. Думаю, що там була схована і його спеціальна рація. Інженер Шельмеці не був на підозрі ні в угорської, ні в німецької контррозвідки, бо передав кілька своїх цінних винаходів командуванню, чим здобув його довір'я.

На високому лобі Шельмеці не було жодної зморшки. Каштанове волосся він старанно зачісував. Одягався інженер завжди чисто, вишукано й елегантно, нагадуючи джентльмена з сторінок модного журналу. Окуляри в золотій оправі надавали йому професорського вигляду. Шельмеці й справді скидався на професора, що читає лекцію, особливо коли в розмові елегантним рухом знімав окуляри з перенісся і розмахував ними. Носив він завжди білу сорочку, принаймні я іншої ніколи не бачив на ньому.

Ми зустрічалися щотижня. Я докладно розповів йому про всі труднощі.

— Знаю, — сказав він посміхаючись. — На жаль, вам не пощастить вистрибнути з війни. На мою думку, ви повинні відступити на задній план. Те саме має зробити патер Титус. Німці знають усе, і було б нерозумно, якби ви попали в їхню пастку. Треба думати наперед. Пропоную вам з тактичних міркувань налагодити зв'язки з німецьким полковником фон Мерінгом.

— З фон Мерінгом? — здивувався я.

— Еге ж, — кивнув Шельмеці з усмішкою. — Полковника ви знайдете в готелі «Асторія». В мене є відомості, що про ваші переговори в Швейцарії з англійською розвідкою націсти знають і відносно вашої особи мають певні плани. Вони не дуже церемоняться з небажаними для них людьми. А для нас важливо, щоб ви лишились живі, боротьба ж тільки починається.

Мене дуже налякали ці слова. Якщо гестапо довідалося про те, що я був посередником у, переговорах про укладення сепаратного миру, моє життя справді в небезпеці. Всю країну контролюють німці, причому ніхто не знає агентів гестапо. Можливо, їх про все інформує сам губернатор. Найкраще було б піти в підпілля.

— Про це не може бути й мови, — сказав Шельмеці, відкинувши мою пропозицію. — Для нас важливо, щоб ви діяли відкрито, бодай на задньому плані. Отже, прошу піти до фон Мерінга і побалакати з ним.

— А про що мені з ним говорити?

Скажіть, що ви одержали від губернатора завдання вести переговори про сепаратний мир. Нового ви нічого не скажете, бо вони про це добре знають і самі. Але їх зворушить ваша відданість. Звичайно, ви запропонуєте їм свої послуги, і не тільки свої, а й усієї організації «Списоносці».

— Я не можу говорити від імені організації, бо не знаю думки її керівників. Якщо не помиляюсь, вони зараз зайняті полюванням на партизанів. Я вже кілька років не брав участі в роботі організації.

— Ось вам і нагода відновити свою діяльність. Переконайте Титуса в необхідності здійснити цей задум.

— Але я не розумію вашої мети, — заперечив я. — Чого ви домагаєтесь від списоносців?

— Поки що нічого. Але німці щось планують. Надамо їм у цьому всебічну підтримку, бо їхні заходи відповідають нашим ідеалам майбутнього.

— Не подобається мені та гра, в якій я маю ходити з заплющеними очима.

Шельмеці голосно зареготав.

— Послухайте мене і розплющіть очі. Це залежить від вас, скільки ви зможете побачити. Отже, сьогодні ж підіть до фон Мерінга, бажано між четвертою і п'ятою годинами. Він вас чекатиме. Можливо, завтра вже буде пізно. Вам і досі щось незрозуміло?

— Гаразд, — погодився я, — піду.

Після обіду в домовлений час я зустрівся в «Асторії» з фон Мерінгом. Він прийняв мене як давнього знайомого.

— Коньяку? — запропонував Мерінг усміхаючись.

Я кивнув головою.

Він дістав з шафи пляшку — справжній французький коньяк три зірки.

— Я пробуду в Будапешті лише кілька днів. Владнаю деякі непорозуміння і виїду знову до Відня.

— Пане полковник, я до вас прийшов не як приватна особа, але й не з офіціальним дорученням.

— Ні так ні сяк? — зареготав він. — Тоді як же?

— Я звертаюсь до вас як професіональний антибільшовик до свого колеги. Мені хочеться з вами дуже щиро й серйозно поговорити.

Він прицмокнув язиком.

— Дуже цікаво! Я вас з задоволенням послухаю.

У загальних рисах я розповів йому про свої швейцарські переговори.

— Боротьбу проти більшовизму я веду ще з дев'ятнадцятого року. Це моє покликання, моя життєва мета. Я обурився, довідавшись про те, що наші урядові кола готують віроломний напад на райх — головного організатора і керівника боротьби проти комунізму!

Фон Мерінг став серйозним. Він замислено постукував олівцем. Здавалося, його думки блукають десь далеко, і він не чує моїх слів.

— Пане полковник, — озвався німець після тривалої мовчанки. — Ви були відвертим, тому і я говоритиму відверто. — Мерінг наповнив чарки, і ми випили. — У вас, мабуть, немає сумніву в тому, що перший удар у цій війні програно. На жаль, це факт. Чому ми програли війну? На мою думку, тому, що фюрер розпочав її проти всієї Європи, а треба було воювати тільки проти Радянського Союзу. Та вже нічого не вдієш. Так воно сталося. Отже, перший тур програно. Я вже навіть не цікавлюсь зведеннями про хід операцій на фронті, бо зайнятий підготовкою до нової війни. Тому з подякою приймаю ваші послуги і радий, що в майбутньому нам доведеться боротися пліч-о-пліч. Я приїхав сюди для того, щоб тимчасово припинити діяльність угорських розвідувальних, а також таємних організацій, в тому числі і «Списоносців», і тим самим зберегти їх на майбутнє. По-моєму, вам необхідно активніше виступати в керівництві «Списоносців». Більшість ваших людей слід евакуювати з території, окупованої росіянами. Натомість потрібно поставити таких людей, які