Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

Шиплю на Кая, який намагається допомогти, відчуваючи відповідальність за дітей Лоли, але удвох тут розвернутися ніде, та і я успішно сам впораюся. От тільки б бруд відмити. Дуже вже дратує.

Вкотре витягнувши екіпаж із бруду, злітаю з риком у небо, оглядаю околиці щодо водоймища. Помічаю недалеко невелике озеро і лечу туди. З величезним задоволенням поринаю у воду і залягаю на дно. Треба трохи почекати, щоб розкис весь бруд на мені.

Прикриваю очі та насолоджуюся. Трохи граю лускою і вода вирує навколо мене, змиваючи бруд, що накопичився за день. Виринаю з озера і з полегшенням зітхаю, тепер летіти буде набагато приємніше! І таке відчуття, що я став наполовину легшим, стільки з мене бруду змилося!

Задоволений злітаю в небо та обтрушуюсь. Дощ припинився і моя луска виблискує на сонці. Бачу у вікні екіпажу захоплену Караду і граю лускою, добре розуміючи, яке враження справляю.

Не стримавшись, видаю шлюбний поклик, і… Дракониця Каради летить до мене! Я на повній швидкості лечу до неї, прискорюючись. Ми наближаємося один до одного і перед самим зіткненням одночасно злітаємо. Богиня Гір! Яка ж вона гарна! Ми летимо вертикально вгору, і я відчуваю її запах, тепло що виходить від її тіла, бачу щасливий погляд закоханої дракониці та забуваю все на світі.

Ми приземляємось на невеликій галявині біля озера, в якому я щойно хлюпався. Дракониця муркоче мені й треться своїм червоним гребенем об мій головний зубець. І я, не можу більше стримуватися, та віддаюся переповнюючій нас обох пристрасті.

Я ще ніколи не робив це у звіриній іпостасі. Це було неймовірно! Мурчу від задоволення та танцюю у повітрі переможний танець!

Кай

Адже Каттар правий. Те, що зараз сталося між Раяном та драконицею Каради, дівчинка навряд чи простить і йому, і своїй звіриній іпостасі. А враховуючи, що вона перебуває під впливом своєї матусі, наслідки для стосунків принца та його дружини будуть катастрофічними. Дракониця Каради зараз зробила те, чого найбільше бояться такі як її матінка: вийшла з-під контролю своєї людської іпостасі та пішла на поводу своїх інстинктів.

Живучи довгий час в Імперії, я неодноразово стикався з огидою до нашої звіриної сутності. Існує цілий рух, послідовники якого заперечують свою другу іпостась і ніколи не випускають своїх драконів. Схоже, мама Каради одна з послідовниць цього руху. Карада, отже, знаходиться під сильним впливом своєї матері, а сьогоднішні події, швидше за все, ще більше зміцнять негативні наслідки цього впливу.

Ми приземляємось біля чергового містечка, в якому є готель та заплановано ночівлю жінок та дітей. Обертаємось і я підходжу до отця Каради, поки він не пішов до своєї родини.

- Каттар, — звертаюся до нього, хоча бачу, що він похмуріший за хмару. Він краще за мене розуміє, наскільки неприємна розмова з дружиною чекає на нього. - Тільки одне питання: Дракониця твоєї дружини ще жива?

Каттар гарчить у відповідь. Але зрештою відповідає:

- Я іноді відчуваю її, коли дружина з якихось причин забуває прийняти зілля.

- Вона п'є настій із сон-трави??

- Так, — скрипить зубами Каттар, — і я маю поспішити до неї, поки вона не почала напихати цим Караду!

- Наскільки я пам'ятаю, це небезпечно для дитині!

- Саме так! Тож не затримуй мене. Я мушу запобігти цьому! Поки що не стало надто пізно. Не чекайте на мене завтра, я поїду далі в екіпажі. Не хочу залишати дочку наодинці з її матір'ю.