Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

Раян

Повернувшись у людську іпостась, Карада з огидою подивилася на мене, і я без слів зрозумів, що вона думає про все, що сталося щойно.

Моє щастя було надто короткочасним. Але ж гірше бути вже не може? Ми розлучаємося і нам з Карадою більше ніколи не дано випробувати нічого подібного.

Я скиглю, але бачу, що наставник прямує до мене і моє скиглення переходить в утробний рик.

- Кай, кажи, не тягни. Ти ж хочеш мені багато чого сказати?

- Хочу, але зовсім не те що ти думаєш. Раян... я тебе чудово розумію. Перед палким поглядом дракониці Каради важко встояти. Але, ти ж розумієш, враховуючи їхні внутрішні розбіжності, ваші стосунки з Карадою це не покращить!

- Наші стосунки вже ніщо не покращить! А ти розумієш, що це був останній раз, коли я зміг побути зі своєю коханою??

- Так, все я розумію! І нічого висловлювати, як ти вважаєш, тобі не збираюсь! - Кай замовкає, а я відвертаюсь, щоб він не побачив сльози на моїх очах. Мій дракон біснується! Це був його перший і останній раз... І я ледве контролюю його! Він готовий викрасти Караду і поцупити її в гори, у свою печеру. До кордону я ще можу його стримувати. Забрати Караду зараз, на території Імперії, це як мінімум не розумно, а потім...

- Раян, і не думай! - гарчить на мене наставник, почувши мої роздуми. Я знову забув, що навіть у думках не вільний! У мою голову знову залазять усі кому не ліньки!

Обертаюся і лечу. Мені все одно куди...

Карада

Я думала, що матуся одразу накинеться на мене зі звинуваченнями та моралями, але вона обрала іншу тактику. Відвернувшись від мене, ніби я для неї більше не існую, вона всю дорогу аж до вечора ігнорувала мою присутність. А після прибуття в готель наполягла, щоб нас поселили в різних номерах, хоч досі вимагала для нас одну кімнату.

Матінка зневажає мене! І мені здається, що про мою поведінку вже знають усі! У кожному погляді, у кожному слові оточення я відчуваю осуд.

Я відмовляюся виходити зі своєї кімнати на вечерю, не роздягаючись, забираюсь під ковдру і намагаюся заснути. Але лунає стукіт у двері:

- Карада, ти ще не спиш?

- Ні, тату, заходь.

- Ти не спустилася до вечері.

- Я не зголодніла.

- Карада, те, що сталося між тобою та принцом…

- Батьку, не нагадуй мені про мою ганьбу!!

- Карада! Немає нічого ганебного в тому, що двоє Істинних провели час наодинці!

- Це була не я! Це моя тваринна суть! Вона… вона некерована!! Дика і... безсоромна! Мамочка мала рацію, не можна давати своєму звірові свободу!

- Карада, сподіваюся матінка не пропонувала тобі випити заспокійливого чаю?

– Вона сьогодні не розмовляє зі мною.

- А раніше?

- Так, я пила чай, але лише кілька разів. Я сплю від нього весь час.

- Карада, відповідай мені чесно, ти хочеш зберегти дитину?

Я задумалась. Чи хочу я цю дитину? А чи є варіанти? Адже він уже в мені, мій маленький дикий дракончик!

- Звісно хочу!!

- Тоді прошу тебе, не пий заспокійливий чай, якщо мама тобі його запропонує. Він присипатиме твою драконицю, і матуся наполягатиме, що тільки так ти зможеш контролювати її, але цей чай небезпечний для дитини! Ти можеш її втратити.

Я ахаю та інстинктивно притискаю руки до живота, захищаючи свого малюка. Батько виходить із кімнати, але за кілька хвилин повертається.

- Карада, ти правильно зробила, що не вийшла на вечерю. Прошу тебе вживати тільки ту їжу та напої, які принесу я.

- Що трапилося, тату?

- Мій дракон почув чай ​​із сон-трави в напої, призначеному тобі.

- Матінка вирішила позбутися моєї дитини??

- Я не хотів би думати так... Можливо, вона просто не зовсім усвідомлює те, що робить.

***

Карада

Я намагаюся усвідомити все, що мені щойно розповів батько, але в моїй голові не вкладається. Матінка хотіла вбити мого малюка?

- Батьку, я не вірю тобі! Мамочка не могла, вона б ніколи не нашкодила моїй дитині! - шиплю я на батька і частково обертаюся. Я відчуваю, що моя звірюга за наше дитинча і вбити може! Її поведінка вкотре підтверджує слова мами, але зараз я згодна зі своєю другою сутністю!

- Карада, ти ж знаєш, як наша матінка ставиться до нашої звіриної іпостасі. А дитина... вона пов'язує тебе з принцом, як і ваша Істинність. Ти маєш зрозуміти, навіть якщо ви розлучитеся, ти не можеш заборонити Раяну брати участь у його вихованні! І подальшу долю вашої дитини ви повинні вирішувати спільно, — батько говорить тихо і спокійно, і моя звірюга заспокоюється.

- А в чому тоді сенс розлучення? - дивуюся я.

- А що саме ти хочеш отримати від розірвання шлюбу? Чого позбутися? Від принца? Ви з ним — Істинна Пара і пов'язані навіки. І з цим нічого не зробиш.

Я задумалась. Виходить, я прив'язана до Раяна назавжди? І моя дитина теж. Батькові слова мене засмутили, але з іншого боку мені трохи полегшало. Десь у глибині душі я переживала, що мій син чи дочка зростатиме без батька, і тепер є мінус одна причина зберегти наш шлюб.