Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

Батько підвів мене до нареченого, легенько стиснув руку і відійшов до матері. Я скоса поглядала на Яна. Ще коли ми тільки наближалися до вівтаря перевертень приголомшлено завмер, але потім нервово ковтнувши, повернувся до дядька та так і застиг. Зараз зблизька були помітні стиснуті в кулаки руки і кріпко зчеплені щелепи. Невже так сильно нервує?

Перевела погляд на Рістара і моргнула від несподіванки - зараз він дивився на мене таким же теплим і ніжним поглядом, як до цього батько. Мрійливо зітхнувши альфа почав ритуал. Насамперед він висловив радість від того, що всі ми тут сьогодні зібралися. Від чого я не втримавшись фиркнула. Мене удостоїли суворого погляду і перейшли до перерахування клятв:

- Сьогодні ви пов'язуєте не тільки свої життя, а й долі. Чи клянетесь ви оберігати одне одного від різних бід і нещасть, бути одне одному підтримкою у важкий час, розділяти на двох щастя і горе, поважати одне одного?

- Клянуся, - хрипло видавив Янош.

- Клянуся, - луною повторила за ним я.

- Чи клянетесь ви не використовувати один проти одного зброю і магію, не шкодити один одному словом чи ділом?

- Клянуся.

- Клянуся.

- Чи клянетесь ви пронести почуття, які відчуваєте один до одного, на століття?

Дивне формулювання різало слух. Зазвичай запитували: "чи клянетесь ви зберегти кохання одне одного на віки", але з огляду на наш примусовий шлюб - про кохання не йшлося. Мигцем глянула на Яна - насупився, мабуть, його теж ця фраза збентежила.

- Клянуся, - із затримкою сказав він.

- Клянуся, - повторила я.

Дядько простягнув Яношеві клинок, недовго думаючи той зробив надріз на лівій долоні, як знак того, що входить до моєї сім'ї. Потім витягнувши закривавлену руку над чашею передав ніж мені. Отримавши церемоніальний клинок задумливо покрутила його в руках. Усе ж таки не дарма спочатку йдуть клятви про не заподіяння шкоди одне одному, і тільки потім нареченим видають зброю. Як же легко можна було позбутися проблеми в особі нав'язуваного чоловіка - всього один помах ножа...

Мої думки обірвало нетерпляче покашлювання дядька. Вигнувши одну брову, Рістар поглядом вказав на ніж і чашу. Янош поглядав у мій бік з підозрою. Відкинувши всі зайві думки, я полоснула по правій долоні, оскільки в нашій парі саме мені тепер віддавали верховенство. І точно так само, як це зробив перевертень, простягнула руку над чашею.

Дядько сховавши клинок від гріха і мене подалі десь у складках одягу почав читати молитву до нашого бога з проханням благословити цей шлюб. Але ось відзвучали останні слова молитви, а нічого не відбувається.

В ідеалі, після заклику-молитви з чаші виривається божественне полум'я і облизавши зап'ястя молодят залишає шлюбні татуювання у вигляді браслетів. Дуже рідко Творець залишається глухим до прохань підтвердити шлюб. Зазвичай це трапляється, якщо молодята пов'язані кровними узами або хтось із них уже пов'язаний з іншим, або іншою. Так само не в честі у нашого бога підміни, коли намагаються укласти шлюб під чужим ім'ям. Але чому зараз він досі не відреагував?

Я глянула на Яноша. Ми не брат і сестра, враховуючи магічний договір, він не міг одружитися ні з ким, як і я вийти заміж за когось іншого. Тоді що? Невже Теєррат[1] зглянувся наді мною і вирішив звільнити від цього шлюбу?

Промайнула думка, що якби поруч стояв Абігор, усе було б інакше. І клятви були б щирішими, і не виникло б бажання прирізати нареченого на місці. Перед очима постала струнка постать наставника, його замислений погляд, лукава усмішка, ніжні й водночас міцні руки. Згадалися спільні пригоди і рідкісні моменти нашої близькості. Від спогадів, що накотилися, низ живота наповнило теплом, а серце шалено забилося.

Янош терпляче зітхнув і поворухнув рукою, заважаючи краям рани зростатися. Я повторила за ним і тільки встигла подумати, що все б віддала, якби на його місці стояв Абігор, як із тихим шелестом яскраве синє полум'я обпалило наші зап'ястя, залишивши після себе шлюбні татуювання!

Полегшені зітхання почулися з усіх боків, у тому числі збоку від мене. Цікаво, це він так зрадів, що шлюб зі мною нарешті благословили чи просто від того, що все закінчилося?

- Чудово, Єдиний благословив ваш союз! - радісно вигукнув дядько, - тепер ваша черга підтвердити його.

Ян зам'явшись повернувся до мене і злегка тремтячими пальцями відкинув фату. Застиг вдивляючись у моє обличчя, потім затримав погляд на губах і не поспішаючи наблизився. Коли відстань між нашими губами скоротилася до сантиметра, він знову зупинився, немов не наважувався зробити це першим. На коротку мить зустрівшись зі мною очима, опустив повіки і поцілував мене. Наш останній поцілунок був так давно, але все ж я помітила різницю - Янош ніколи так не цілувався, і якщо прикрити очі, то можна подумати, що це інший хлопець. На якусь мить мені здалося, що мене цілує Гор!

Перервавши поцілунок, я злегка відсторонилася і подивилася тепер уже на свого чоловіка. Переді мною стояв схвильований Ян, ось тільки в очах його я вже не бачила того холоду і презирства, які ще вчора мене так сильно зачепили. Зараз там було тепло і бажання. Але ось перевертень моргнув і перевів погляд на дядька, який задумливо розглядав чашу. Відчувши на собі наші погляди Рістар стрепенувся і перейшов до завершення церемонії.