Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

Гоббса не менше, ніж Диявола, і що його настільки поглинув світ духових речей на кшталт сутнісної протяжності, неподільності, обсягу поняття метафізики і тому подібних, які для нього були такими ж реальними, як і каміння або коров'ячі пляцки, що навряд чи можна сказати, що він взагалі жив у цьому світі. І якщо цих натяків тобі замало, то знай, що тоді він був цілком поглинутий написанням великого трактату, спрямованого проти матеріалізму, який надрукували наступного року під назвою «Enchiridion Metaphysicum»[15].

— О Господи, — прошепотів Ебенезер. — Мій любий друже, невже ти співав свою пісню самому Генрі Мору? Таж я б радше сказав, що це підстава пишатися, а не соромитися!

— Зачекай-но кінця моєї розповіді. Отже, це був сам великий Генрі Мор, і мені випало жити разом з ним! Ніхто краще за мене не знає його шляхетної вдачі, і немає нікого, хто, скориставшись з його щедрот, був би перед ним у більшому боргу, ніж я. Тоді мені вже, напевно, виповнилося сімнадцять, і я будь-що намагався бути втіленням кмітливості, гарних манер і заповзятості, тож невдовзі старий настільки прихилився до мене, що вже не терпів коло себе інших слуг. Він знаходив велике задоволення у розмові зі мною, спочатку розпитуючи про мої морські пригоди і про моє життя у циган. Згодом розмова перейшла на філософські та богословські теми, і я докладав особливих зусиль, аби добре ознайомитися з цими предметами. Було видно як божий день, що він почав відчувати до мене велику симпатію.

— От щасливчик, клянуся! — зітхнув Ебенезер.

— Ба ні, вислухай же до кінця. Згодом він перестав звертатися до мене, як бувало раніш, «дорогий Генрі» або «мій хлопче», а натомість почав казати «мій синку» або «мій дорогий», і далі вже «мій дорогенький», і нарешті поперемінно «дорогенький хлопчику» та «моє циганча». Одне слово, як я невдовзі здогадався, його прихильність до мене була за своєю суттю, так би мовити, афінською, як і його філософія — чи ж варто казати тобі, що він, бувало, не раз пестив мене, називаючи «мій маленький Алківіад».

— Я просто дивуюся! — сказав Ебенезер. — Цей негідник врятував тебе від інших мерзотників лише для того, щоб задовольнити свою протиприродну хіть!

— Отакої! Але це було далеко не те саме, Ебене. Тим іншим чоловікам було тридцять з гаком, і вони були ладні вибухнути (за словами мого пана) розпустою та брудним матеріальним настоєм[16]. Мору ж натомість було близько шістдесяти, він мав найніжнішу душу, і хтозна, чи й він сам усвідомлював характер своєї пристрасті: я його не боявся зовсім. І тут я мушу зізнатися, Ебене, в одній ганебній речі: мені так кортіло вступити до університету, що замість того, щоб тактовно полишити службу в Мора, щойно з'явиться слушна нагода, я не втрачав жодної можливості заохочувати цю стидку прив'язаність старого. Я всідався на бильцях його крісла, мов якесь нерозважливе дівчисько, щоб почитати, перехилившись через його рамено, або закривав руками йому очі, щоб подражнити, або ж гасав по кімнаті, як мавпа, знаючи, що він милується моїми грацією та завзяттям. Але здебільшого я співав і грав йому на гітарі: траплялось, вечорами — паленію від сорому при згадці! — я, неначе випадково, дозволяв йому впритул наблизитися до мене; потім я схоплювався, сміявся, червонів і, обертаючи все на жарт, брав гітару та співав «Лийтеся, сльози».

Чи ж варто казати, що бідний філософ просто шаленів? Ця пристрасть набула над ним такої влади, що ні про що інше він і думати не міг, і він так мною захопився, що, коли я зробив йому ласку і дозволив деякі дрібнички, яких він, як мені уже було відомо, віддавна прагнув, але на які ледве міг сподіватися, то він витратив майже всі свої скромні заощадження на те, щоб одягнути мене, мов графського синка, і зарахував мене до Коледжу святої Трійці.

Тут Берлінґейм запалив ще одну люльку і, зітхнувши, поринув у спогади.

— Я був, гадаю, на свій вік напрочуд начитаним хлопцем. За два роки життя у Мора я опанував латину, греку й іврит. Прочитав усього Платона, Цицерона, Плотіна, безліч інших древніх авторів і принаймні переглянув, якщо не прочитав, більшість класичних робіт з натурфілософії. Мій благодійник не приховував, що хотів би, щоб згодом з мене вийшов такий же видатний філософ, як Герберт з Чербері, Джон Сміт, або ж як і він сам — і хтозна, що могло б вийти з мене, якби обставини склалися щасливіше? Але, на жаль, Ебене, та ж безвстидність, завдяки якій я досяг своєї мети, виявилась і моєю згубою. Це було доволі поетично.

— І що ж трапилося? Розказуй!

— Я не дуже добре знався на математиці, — сказав Берлінґейм, — тож з цієї причини я докладав багато зусиль, щоб опанувати цей предмет і намагався якомога більше часу проводити в товаристві математиків, особливо блискучого молодого чоловіка, який лише двома роками раніше, у 1669-му, замість Барроу посів місце лукасівського професора математики[17], що його він посідає і донині…

— Ньютон!

— Так, незрівнянний Ісаак! Йому було тоді років двадцять дев'ять чи тридцять, стільки ж, скільки зараз і мені. Це був худорлявий чоловік, з обличчям, схожим на морду породистого скакуна, дужий, вельми енергійний і схильний до змін настрою; був він зарозумілий, що часто трапляється з дуже талановитими людьми, але в побуті — дуже сором'язливий, і владні риси його характеру рідко коли виявлялись. Він міг бути безжальним до теорій інших науковців, проте сам, коли його критикували, був вельми вразливий. Він так сумнівався у власних здібностях, що дуже неохоче дозволяв друкувати деякі зі своїх відкриттів, однак був таким марнославним і ревнивим до чужої слави, що найменший натяк на те, що його хтось випередив, доводив його просто до сказу. Неймовірний чоловік, блискучий талант!

— Їй-бо, мене аж ляк бере! — сказав Ебенезер.

— Тож знай, що тоді Мор і Ньютон дуже вже не любили одне одного, а причиною їхньої ворожнечі був французький філософ Ренатус Декарт.

— Декарт? А як так сталося?

— Не знаю, наскільки уважно ти слухав своїх викладачів, — сказав Берлінґейм, — але, можливо, тобі відомо, що всі ці прихильники Платона з Коледжу Христа та Коледжу Еммануїла схильні були співати осанну Декарту, оскільки той з пишнотою та бучністю підніс свої успіхи в математиці та дав