Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

своє пояснення руху небесних тіл, не кажи ти Галілей! Але, на відміну від Тома Гоббса, він наполягає на тому, що Бог і душа насправді існують, чим тішить їх несказанно. Тим паче, що всі вони протестанти: і оце його піднесене мало не до небес заперечення знань свого часу, чим Ренатус так вихваляється у своїх «Міркуваннях про метод», це самокопирсання під час виголошення його аксіом — хіба ж це не є першою засадою протестантизму? Ось чому в Кембриджі й викладають його систему, і тому Мор разом з іншими так цінував його і буквально молився на нього, неначе на якогось новоявленого святого. А скажи-но мені, Ебене, яким чином, на твою думку, планети рухаються своїм шляхом?

— Отже, так, — почав Ебенезер, — Всесвіт заповнено маленькими часточками, які рухаються у вихорі й кожна з яких обертається навколо зірки. І саме вони, ледь відчутні поштовхи та зіткнення цих часточок у нашій сонячній системі, примушують планети рухатись по своїх орбітах, чи не так?

— Принаймні так стверджує Декарт, — усміхнувся Берлінґейм. — Може, ти часом щось пригадуєш і про природу світла?

— Якщо я не помиляюся, — відповів Ебенезер, — це один з проявів руху цих вихорів — результат тиску в них внутрішніх і зовнішніх сил. Як наслідок цього тиску, небесний вогонь передається крізь простір від вихору до вихору, що й призводить до руху маленьких кулеподібних часток світла…

— Які Ренатус люб'язно саме для цього випадку й вигадав, — перервав його Берлінґейм. — Окрім цього, він приписує цим кулеподібним часточкам прямолінійний та обертальний рух. Якщо ці часточки, рухаючись прямолінійно, вдаряються об нашу сітківку, ми бачимо біле світло, а якщо задіяні обидва рухи, ми бачимо якийсь колір. І так, наче це пояснення ще недостатньо чарівне — mirabile dictu![18] — коли обертальний рух переважає прямолінійний, ми бачимо синій колір, якщо навпаки — бачимо червоний, а якщо їхній вплив тотожний — тоді жовтий. Яка фантастична маячня!

— Ти хочеш сказати, що це неправда? Мушу визнати, Генрі, для мене це звучить доволі переконливо. Зрештою, це пояснення містить у собі щось поетичне, і, крім того, воно ще й доволі вишукане.

— Достоту воно має всі чесноти, але при тому таїть у собі одну маленьку ваду, яка полягає в тому, що всесвіт влаштовано не так. Далебі, не бачу великого гріха в тому, що студентам викладають його скептичну філософію й аналітичну геометрію; я так міркую, що вони гідні уваги й заслуговують на похвалу. Але його космологія — це суцільна химерна вигадка, а оптика вкрай чудернацька, і першим, хто це довів, був Ісаак Ньютон.

— Отже, звідси й їхня ворожнеча? — запитав Ебенезер.

Берлінґейм кивнув.

— На той час, коли Ньютон обійняв посаду лукасівського професора, він уже розвінчав картезіанську оптику за допомогою своїх експериментів з призмами — я добре пам'ятаю, як він розповідав про них на своїх лекціях, — і математичним шляхом спростував теорію вихорів, хоча ще не опублікував власну космологічну теорію. Але причини його відрази до Декарта ховаються значно глибше: своїм початком вона завдячує різниці поміж їхніми темпераментами. Декарт, як тобі відомо, напрочуд кмітливий письменник, його здібність знаходити приклади, які можуть підтвердити найдивовижніші гіпотези, просто-таки геніальна. Він надзвичайно вправно підганяє побудову Всесвіту під свою теорію. Ньютон же, на відміну від нього, терплячий і блискучий експериментатор, для якого явища природи — це святе. І знову ж таки, щойно надрукували його лекції «De Motu Corporum» і статті про природу світла, саме Декарт був тією людиною, за чиєю спиною ховалися всі його критики.

Отже, ніякої приязні між Ньютоном і Мором і бути не могло; насправді вони вже декілька років тихо ворогували. І коли я опинився в центрі їхньої уваги, їхній антагонізм буквально вибухнув.

— Ти? Та ти ж усього-на-всього був звичайним студентом, хіба ні? Певно ж, що два таких гіганти ніколи б не принизилися до того, щоб перенести свою боротьбу на студентів.

— Дозволь змалювати тобі, Ебене, таку картину, — сказав Берлінґейм. — Я мав намір взнати, як побудовано всесвіт, обравши собі за навчителя Ньютона, але він, знаючи, що я протеже Мора, доволі прохолодно поставився до мене і був зі мною небалакучий. Тож мені довелося вдатися до всіх хитрощів, які я тільки знав, щоб подолати цей бар'єр, але, на жаль, я здобув дещо більше, ніж те, на що сподівався. Просто кажучи, Ебене, Ньютон так само, як і Мор, закохався в мене — з тією лише різницею, що в його пристрасті не було нічого платонічного.

— Не знаю, що й сказати! — вигукнув Ебенезер.

— Так само не знав і я, — сказав Берлінґейм, — але одне я знав напевне: попри глибоку шану, яку я відчував до них обох, вони обидва були мені однаковісінько осоружні. І це, Ебене, доволі мудро — не плутати одне почуття з іншим. Отож, добродію, минали місяці, і кожен з моїх палких закоханих з часом довідався про пристрасть іншого, що зрештою зробило їх ревнивими, як Celoso Extremeño[19] у Сервантеса. Їхня поведінка була ганебною, кожен з них погрожував мені занапастити мою кар'єру в університеті, якщо я віддам перевагу іншому. Щодо мене, то я приділяв кожному з них уваги не більше, ніж треба, а сам увесь цей час проводив у книгозбірнях коледжів, розкошуючи, як дельфін у хвилях прибою. Я мало не забував поїсти та поспати, не кажучи вже про те, щоб виконувати безліч усіляких дрібних послуг, котрі, як вони вважали, я їм заборгував. Їй-бо, ото вже була собі гарна парочка!

— І чим же це все скінчилося?

Берлінґейм зітхнув.

— Я грав у цю гру, підбурюючи їх один проти одного, два роки, допоки Ньютон урешті не витримав. Королівське товариство натоді вже надрукувало результати його дослідів з призмами та телескопами-рефлекторами, тож на нього був спрямований вогонь критики з боку Роберта Гука, який мав власну теорію світла, з боку голландця Крістіана Гюйґенса, який був прихильником лінзового телескопа, з боку французького ченця Парді та з боку бельгійця Лінуса. Ця критика та ревнощі так збурили його і вивели зі стану душевної рівноваги, що в один і той самий день він заприсягся ніколи більше не друкувати своїх відкриттів і вирішив зустрітися з Мором, до якого прийшов додому, маючи намір назавжди покласти край цьому їхньому суперництву за допомогою смертельної дуелі!