Читати книгу - "Енріке Портеро в Академії Баленсіага, Maurice Fedoux"

— Це огидно! — продовжив він, сповнений люті. — Ти хоч розумієш, що накоїв? Думаєш, я дозволю тобі використовувати мене для своїх брудних цілей? Та я таких, як ти, за дві секунди виведу на чисту воду!

У Енріке підкошувалися ноги від сорому й страху. Він дійсно не пам’ятав, як опинився тут, але ситуація погіршувалася з кожною секундою.

— Як тебе звати? — холодно запитав чоловік.

— Енріке... Енріке Портеро.

— Що?! — насупився чоловік і наступної секунди з гнівом закричав: — Геть! Геть звідси!

Енріке в паніці схопився з ліжка, зібрав розкидані речі й почав одягатися, намагаючись не зустрічатися поглядом із розлюченим чоловіком, який стояв, стискаючи кулаки.

— За таку витівку я докладу всіх своїх зусиль, щоб тебе викинули з Академії ще до того, як ти встигнеш переступити її поріг, — пообіцяв чоловік.

Одягнувшись, Енріке прошепотів: «Вибачте», але чоловік з силою штовхнув його до дверей, відчинивши їх так люто, що ті вдарилися об стіну, і буквально виштовхав його в коридор.

Опинившись у коридорі, Енріке притулився до стіни, намагаючись перевести подих і осмислити, що ж щойно сталося. Сльози образи й приниження наверталися на очі, але він змусив себе не плакати, навіть коли двері з гуркотом зачинилися за його спиною. Важко дихаючи після принизливої сцени, він повільно йшов коридором лайнера. У голові хаотично кружляли думки, і він намагався зрозуміти, що робити далі. Чи варто було комусь розповісти про це? Щоразу, коли він уявляв, як пояснює цю незручну ситуацію друзям або комусь з Академії, його охоплював сором.

«Ні», — вирішив Енріке, стискаючи кулаки. — «Краще забути про це. Це було просто непорозуміння. Тим більше, цей чоловік... Я його бачу вперше й, сподіваюся, востаннє».

Він згадав погрози на свою адресу, але всередині відчував, що це був лише спалах гніву. «Порожні слова», — заспокоював себе Енріке. — «Навряд чи він всерйоз збирається щось робити».

Йому стало трохи легше від цієї думки. Потрібно просто залишити це позаду, викреслити з пам'яті принизливу подію і зосередитися на головному — знайти сеньйора Агрідо, щоб той допоміг йому дістатися до каюти. Енріке судомно намацав у кишені телефон і одразу ж набрав номер сеньйора Агрідо. Після кількох гудків пролунав роздратований, але знайомий голос:

— Енріке, де ти, чорт забирай? Я тебе весь ранок шукаю! Лайнер ось-ось причалить до берега, а тебе ніде немає!

— Сеньйоре Агрідо, допоможіть, — схвильовано відповів Енріке. — Я... заблукав. Не можу знайти свою каюту, взагалі не розумію, де перебуваю!

На тому кінці лінії на секунду повисло мовчання, потім пролунало важке зітхання.

— Енріке, ти, як завжди, знаходиш пригоди. Гаразд, слухай мене уважно.

Дотримуючись вказівок сеньйора Агрідо, Енріке нарешті дістався до своєї каюти й радісно зустрівся зі своїм рятівником. Побачивши його, він усміхнувся і, підбігши, вигукнув:

— Сеньйоре Агрідо! Як я радий вас бачити! Дякую, що допомогли.

Однак сеньйор Агрідо, замість очікуваного теплого прийому, подивився на Енріке з підозрою, схрестивши руки на грудях.

— Ти змусив мене хвилюватися, — холодно сказав він, примруживши очі. — Де ти був усю ніч, Енріке? У твоїй каюті тебе не було.

Енріке злегка зніяковів, відвів погляд і швидко придумав відмовку:

— Ем... Я був із друзями. Так, ми... просто зависли разом і не помітили, як пролетів час.

— Був із друзями? — з ноткою здивування повторив сеньйор Агрідо й зітхнув. — Я, звісно, не очікував, що ти так швидко знайдеш собі компанію. Але це природно: ти ще занадто молодий, щоб стежити за часом. Сподіваюся, ти розумієш, що попереду серйозне навчання і тобі слід бути більш пунктуальним?

Енріке лише кивнув, відчуваючи, як почервоніння сходить із його обличчя. Він вирішив не розвивати тему далі, внутрішньо радіючи, що сеньйор Агрідо не став наполягати на більш докладній розповіді.

Лайнер прибув до місця призначення. Енріке та сеньйор Агрідо без поспіху зійшли з трапа, відчуваючи легкий бриз, що нагадував про близькість суші. Перед ними стояла блискуча чорна машина із затемненими вікнами. Шофер у строгому костюмі відчинив двері, запрошуючи їх сісти всередину.

— Ну, що, готовий до нового етапу? — запитав сеньйор Агрідо, сідаючи на шкіряне сидіння.

Енріке кивнув, хоча думки його кружляли між подіями минулої ночі та тим, що на нього чекає в Академії. Машина плавно рушила з місця, і вони виїхали з пристані, прямуючи мальовничою дорогою, обрамленою високими деревами. Сонячне світло мерехтіло на листі, поки вони їхали тихими вуличками, засіяними елегантними будинками та дизайнерськими бутіками.

— Академія Баленсіага розташована в старовинному замку, — почав сеньйор Агрідо, немов передбачаючи думки Енріке. — Її архітектура натхнена епохою Відродження, але всередині — найсучасніші технології та обладнання для навчання. Це місце — ідеальне поєднання старовини та прогресу.

Через деякий час вони в’їхали на територію Академії. Величезні ворота з чорного металу з майстерно кованими візерунками повільно відчинилися перед машиною. Із наближенням до будівлі Енріке відкрився захопливий вид на Академію Баленсіага.

Будівля дійсно нагадувала замок: високі вежі зі шпилями, масивні стіни з білого каменю, порослі плющем, і величезні вікна, за якими можна було побачити внутрішні зали. У центрі височіли двоє масивних сходів, що вели до величних дверей. Кожна деталь фасаду виконана з такою майстерністю й увагою до дрібниць, що будівля справляла сильне враження.

— Це тут? — запитав Енріке, приголомшений побаченим.

— Так, — відповів сеньйор Агрідо з легкою усмішкою. — Ласкаво просимо до Академії Баленсіага.

Машина плавно зупинилася перед парадними дверима, і шофер відчинив їм двері. Енріке та сеньйор Агрідо вийшли, і перед ними на повний зріст постала велична Академія, що обіцяла стати домівкою для безлічі модних і творчих звершень.