Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

     Оленю одразу ж сподобалося поселення Жерців: самі лише чоловіки різного віку, зросту та вдачі, жодних верескливих, плаксивих жінок та дівчат.

     Будинки  - дерев’яні двоповерхові, які стояли колом, а їхні задні стіни утворювали свого роду стіну-укріплення. Всі хатинки мали закриті тераси, які утворювали коло, яким і взимку, і в дощ було приємно бігати. Тож, двір у поселені був загальний, але доволі великий, із п’ятьма колодязям: на півночі, на півдні, на сході та на заході поселення і в самому центрі. Колодязі здивували Оленя – адже за декілька кроків від поселення текла широка повноводна Річка.

      В поселенні були свої тварини, але не їстівні – Жерці харчувалися подарунками своїх вірних, або ловили рибу. Олень дуже полюбив манюнього кмітливого сокола, який злітав вгору та міг зависати в повітрі, тому його прозвали - Боривітром. Однак, сокіл був дуже самостійний і рідко коли слухався мешканців поселення.

     А втім, з часом він прив’язався до Оленя і всюди літав за хлопцем, окрім того часу, коли Олень повертався до мами. Дощовими, чи морозяними днями птах залітав до кімнати Оленя, сідав на підвіконня, засовував свою розумну голівку під крило і спав.

     А ще в поселенні була своя збірка книг та сувоїв. Написані вони всі були дивними символами, про які Жерці казали, що то – літери мови, що належать дивній країні із назвою “Імперіум Романум”.

       Спочатку, Олень ніяк не міг зрозуміти, чому оцей символ, схожий на пташку, означає звук “в”, а коло - означає звук “о”. Жрець-вчитель спокійно і наполегливо пояснював раз, і другий, і третій, і десятий - що до чого. Зрештою, інші хлопці почали сміятися з Оленя та прозвали його “Во”. Хлопчик не плакав. Він просто йшов до Річки і плавав у ній, допоки зуби не починали стукати від холоду.

     Пройшло літо, осінь, зима. Навесні. Олень раптом зрозумів, і ту дивну заплутану мову, і її дивні знаки-літери. З тих пір, щойно випадала вільна хвилина, хлопець біг до книги, чи сувою, і занурювався у світ дивних богів, які сміялися, билися, кохалися, зраджували дружин і чоловіків, спокушали смертних, а потім їхні діти відрубували голови всіляким чудовиськам.

       Найбільше Оленя захопила нова книга, яка мала назву “Історія від заснування міста” такого собі дядечка із дивним ім’ям Тит Лівій. Хлопець настільки занурився у ці сувої, що навіть пропускав свої щоденні купання. Коли він запитав у Жерця, де б почитати історію про його, Оленя народ, мудрий чоловік розгубився, а потім повідомив, що їхній народ не письменний, тому історії передаються з покоління в покоління усно.

      До цього часу, Олень не міг обрати свій подальший шлях: чи стати захисником людей від всяких монстрів, як Геркулес, чи стати добрим лікарем, як Ескулап. Тепер, хлопець знав точно – він збиратиме різні відомості про життя свого народу та записуватиме їх.

    Жерці у поселенні були різні за вдачею. Когось тішила жага нового учня – Оленя, до знань, а когось і дратувала. Не кожен Жрець мав необхідні знання для того, щоб задовольнити допитливість хлопця. Але Жрець, який відповідав за ритуал посвячення хлопців у чоловіки, завжди знав всі відповіді на всі запитання.

     З часом, Олень зрозумів, що чітка та впевнена відповідь Жерця не завжди відповідає загальноприйнятим фактам, викладеним у книгах, чи сувоях. Але Олень вирішив не оприлюднювати своє відкриття -  може то мудрий чоловік лише перевіряв хлопця на змогу самому знайти відповіді на питання.

     Наступного літа, за тим, коли Олень отримав свій новий голос, він повинен був пройти посвячення у чоловіки. Хлопець дуже нервував – як це буде, чи витримає він випробування, чи досягне потрібного осяяння.

      Жерці відпустили його до рідного поселення – провести декілька днів у товаристві мами. Однак, мама була зайнята своїми двома красунечками-доцями, і на старшого сина майже не звертала уваги. Найдивніше, що вона і досі вдягала мідяний обруч, із конюшиною. Мабуть, сподівалася, що негаразди минуть, щойно побачать чотирилістну конюшину….

      Коваль - товстіший від щасливого подружнього життя, взяв пасинка на рибалку.

      Рибалки вивели човен майже на середину Річки, і тоді, коли ніхто не міг їх підслухати, Олень запитав:

      - А в якому південному поселенні залишився мій батько? – Хлопець вже домовився із Жерцями, що після посвячення у чоловіки, піде до південних іноземних поселень.

      Від несподіванки, Горобець впустив весла  у Річку, і вони весело забулькали. Олень зітхнув і зрозумів, що зараз йому доведеться пірнути – адже Горобець не був вправним плавцем. В ту саму мить, коли хлопець вже майже почав знімати лляну сорочку, з води почувся дивний звук, висунулася синьо-зелена голова, такого ж кольору руки, і два весла впали на днище човна.

      - Ще б трохи, і проломили мені голову, - поскаржився незнайомий високий голос.