Читати книгу - "2. Таємниця старого млина, Yana Letta"

Наступного дня Іван і Тимко поверталися з річки, де вони влаштували свій традиційний поєдинок із жабами. Це був щорічний ритуал, під час якого хлопці намагалися встановити, хто з місцевих амфібій найвідважніший. Точніше, Тимко кидав дрібні камінці у воду, намагаючись зобразити дощ, а Іван пускав “жабоганяючі” звуки і бігав навколо кущів, намагаючись когось налякати. Але єдина жаба, яку вони сьогодні зустріли, навіть не кліпнула.

Вона просто сиділа на камені й дивилась на них з виразом: “Серйозно, діти? Я це вже бачила минулого літа”.

— Це якась безстрашна жаба, — зітхнув Іван, витираючи чоло й ображено поглянувши на неї.

— Вона просто бачила стільки людей, що вже нічого не боїться, — відповів Тимко, пригладжуючи волосся, яке стирчало після стрибка з берега.

— Як і я після того, як ми зустріли капітана Буряка, — буркнув Іван. — Він дивився на мене так, ніби я вкрав у нього канцелярію.

Тимко посміхнувся.

— То що, повертаємося?

— Та йдемо, тільки не через центр, бо баба Варвара знову спитає, чи ми не знайшли наречених.

— Вона тебе щороку питає. І щоразу дивується, що ні.

— Це тому, що вона все ще вірить, ніби на річці ловлять не тільки рибу, а ще й долю, — пробурчав Іван.

— Давай полем, — запропонував Тимко. — Там хоч трава мовчить.

І вони звернули на зарослу стежку, що вела повз старий млин — той самий, що вже кілька днів стояв у центрі їхніх думок і підозр.

Сонце ще світило яскраво, але повітря вже ставало вечірньо-теплим, із запахом мокрої землі й чогось… трохи підозрілого.

Тимко йшов попереду, наспівуючи собі під ніс щось дуже схоже на мелодію з "Детективів у піжамах", а Іван плентався позаду, ліниво розмахуючи гілкою, яку знайшов дорогою. Вона була кривенька, але добре підходила для відганяння комарів, думок і мурах філософського змісту.

Все було майже спокійно.

Але це "майже" зазвичай у Шпилях нічим добрим не закінчувалося.