Читати книгу - "Стоїк, Теодор Драйзер"

І він коротко переказав Сіппензу розмову із Грівзом і Геншо та деякі власні міркування на цей рахунок.

— Вони вже витратили надто багато грошей на цей контракт, де Сото. Майже півмільйона доларів, а показати нема чого — крім цього самого контракту або підряду на будівництво лінії завдовжки в чотири-п’ять миль. І все! Але й цю лінію треба ще якось зв’язати із двома іншими лініями, перш ніж буде якийсь результат. Вони це самі визнали. Отож, що мене в цій справі цікавить, де Сото: насамперед не тільки вся нині діюча система лондонського підземного транспорту, але й значне її розширення, якщо це можливо. Ви мене, звичайно, розумієте: нові підземні лінії, що принесуть прибуток, якщо їх продовжити на ділянки, до яких поки що ні в кого не дійшли руки. Розумієте?

— Звісно, шефе!

— Крім того, — продовжував Ковпервуд, — мені потрібна карта — загальний план з докладним описом міста, план наземної мережі й підземної, щоб видно було, де починаються і де кінчаються всі лінії. А також спробуйте знайти геологічні карти й відомості щодо ґрунту. Також щодо сусідніх районів, куди доходять лінії, треба з’ясувати, хто там живе чи ким їх планують заселяти. Розумієте?

— Цілком, шефе!

— Також мені потрібно знати все про концесії на нині діючі підземні дороги — контракти, здається, так вони їх називають. Строки, довжина ліній, імена власників, імена найбільших акціонерів, який вони отримують дохід, як іде експлуатація. Одне слово, все, що можна дізнатися, не привертаючи до себе зайвої уваги і, звісно, жодного слова про мене. Ви, певно, розумієте чому?

— Авжеж. Цілком розумію, шефе!

— Потім, де Сото, мене цікавить платня службовців та експлуатаційні витрати.

— Так, так, шефе, — повторював Сіппенз, що в думках уже планував, як тут узятися до справи.

— Ще одна річ — вартість підземних робіт, витрати на устаткування, також можливі збитки й витрати, при переведенні ліній з парової тяги — що, наскільки я знаю, вони досі використовують — на електрику та переобладнанні «третьою рейкою», що, як я чув, уже працює на новому метрополітені в Нью-Йорку. Ви знаєте, в англійців зовсім інший погляд на ці речі, і було б дуже добре, якби ви дізналися все, що тільки можна про це. І останнє: треба поцікавитися ціною на земельні ділянки, — адже ціни можуть піднятися, і можливо, варто купити деякі ділянки заздалегідь, як ми це з вами робили в Лейк-В’ю та в інших місцях. Пам’ятаєте?

— Авжеж, шефе! — відповів Сіппенз. — Все зрозуміло. Будьте певні, дізнаюся все, що вам потрібно, шефе, а може, й більше. Але ж це просто чудово! Не можу виразити, який я гордий і щасливий через це доручення. Коли, на вашу думку, я маю виїхати?

— Негайно, — відповів Ковпервуд. — Тож вам, якомога скоріше, треба знайти кого-небудь, щоб передати ваші справи в передмісті.

Йшлося про приміську залізничну мережу, де Сіппенз був президентом.

— Я думаю, найкраще підходить Кітередж; скажіть, що збираєтеся провести зиму в Європі або в Англії. І, якщо можливо, треба уникнути будь-яких згадок про ваш від’їзд у пресі, принаймні, зробіть вигляд, що цікавитеся чим завгодно, тільки не транспортом. І якщо почуєте, що хтось із місцевих власників залізниць хоче зайнятися будівництвом метрополітену або якось пов’язаний із цією справою і має сенс із ним домовитися, негайно повідомте мені. Адже ясно, де Сото, що це буде не американське підприємство, а англійське від початку до кінця, тож пам’ятайте про це. Англійці, ви знаєте, не люблять американців, і мені не потрібні ці антиамериканські демарші.

— Все ясно, шефе! Маю до вас лише одне прохання: якщо я зможу бути корисним для вас якось і надалі, тож згадайте про мене. Я вже стільки років з вами працюю, шефе, тож навіть не можу собі й уявити, що б я робив, якби...

Він зупинився, благально дивлячись на Ковпервуда. Той відповів йому приязним та водночас непроникним по­глядом.

— Гаразд, гаразд, де Сото! Знаю і розумію. І зроблю, що зможу, коли буде нагода. І, звісно ж, я про вас не забуду.

Розділ 7

Після того, як Ковпервуд віддав всі належні інструкції Сіппензу й з’ясував, що для ліквідації справ у Чикаґо йому доведеться відправитися до Нью-Йорка, щоб обговорити з певними фінансистами питання реалізації хоча б частини своїх акцій, думки його знову повернулися до Береніс: як би влаштувати їхню подорож, уникнувши при цьому розголосу.

Звісно, він набагато ясніше, ніж Береніс, розумів, якими міцними узами довгого спільного життя, разом пережитих подій, він був зв’язаний з Ейлін. Цього Береніс була не в змозі повністю усвідомити, особливо через його палке почуття до неї. Одначе для нього самого було цілком очевидно, що, аби уникнути скандалу, слід триматися єдиної можливої тактики — дипломатії та умиротворення. Ризик був надзвичайно великим, особливо, якщо починати цю справу в Лондоні, тим більше після цього галасу у зв’язку зі створеними ним компаніями й методами боротьби за концесії в Чикаґо. Адже його звинувачували в хабарництві й ледве не в підриві суспільних підвалин. І спровокувати зараз обвинувачення в аморальності або загрозу якихось публічних витівок з боку Ейлін, — на­приклад, інтерв’ю газетярам про його стосунки з Береніс, — це вже зовсім ні до чого.

Крім того, Ковпервуда турбувала ще одна обставина, що також могла стати причиною негараздів між ним і Береніс: його стосунки з іншими жінками. Деякі з його колишніх зв’язків ще не зовсім пішли в минуле. З Арлет Вейн, можна було вважати, справа покінчена. Але залишалася ще Керолайн Хенд, дружина Хосмера Хенда, крупного чиказького акціонера залізничної й м’ясо-консервної компаній. Керолайн, коли Ковпервуд тільки що познайомився з нею, була зовсім дівчиною і мало нагадувала заміжню даму. Хенд розлучився з нею через Ковпервуда, але залишив Керолайн непоганий капітал. І вона досі плекала певні почуття до Ковпервуда. Він купив їй будинок у Чикаґо, і в роки своєї запеклої боротьби за місце серед чиказьких ділків нерідко навідувався до неї; адже тоді він був цілком впевнений, що Береніс