Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Приречено зітхнувши, я сіла на землю. Навколо мене бігали ці чударнацькі тваринки, кумедно перебираючи своїми лапками. Вони були такими мирними і спокійними, що це трохи піднімало настрій. 

——— Іменем своїх предків наказую: підкоріться мені! 

Вони всі відразу ж зупинились і направили свої мордочки в мій бік, чекаючи наказу. Їх відданість була дивною і зворушливою.

——— Що ж, — посміхнулась я, — може, мати свою власну армію їжаків не так вже і погано?

——— Ти — молодець, — почула я за своєю спиною. 

Вронивши парасольку, я підвелась на ноги і кинулась в обійми Міхаеля. Його присутність була такою раптовою і несподіваною, що я відчула, як сльози радості заповнюють мої очі. Вони текли теплими струмками по моїх щоках, змішуючись з відчуттям полегшення і щастя. Я не могла повірити, що він нарешті тут, зі мною, після стількох тижнів невідомості і тривоги.

——— Пробач, я не міг прийти раніше, — провів він лагідно своїм носом по моїй щоці, м'яко витираючи сльози. 

Його голос був тихим, майже шепотінням, але я відчула кожне слово, кожну ноту його щирості і співчуття. Його близькість була для мене найкращими ліками від усіх страхів і сумнівів.

——— Я боялась, що більше тебе не побачу…

Обійми були міцними, і я відчула, як весь страх і тривога почали поступово зникати. Він обгорнув мене своїми крилами, накриваючи від сонця і вітру. Вони створювали навколо нас м'який, затишний кокон, в якому я відчувала себе захищеною. Він стояв біля мене в якійсь напівпрозорій сорочці, і я з легкістю могла розгледіти, як напружився кожен його мʼяз, коли він обійняв мене. Стоячи босоніж на холодній землі, він притискав мене до своїх грудей так, ніби боявся втратити. Здавалося, що його серце б'ється в унісон з моїм.

Я лагідно провела рукою по спині Міхаеля, відчуваючи під пальцями його м'яку, теплу шкіру. Потім моя рука опустилась до його сідниць, але він чомусь напружився ще сильніше.

——— Приємна бавовна. Мабуть, дуже зручні штани, — промовила я.

Прозвучало безглуздо, але це все, що я тоді змогла придумати. От іноді так буває, що ніби хочеш щось сказати, але нічого розумного до голови не йде. В мене тоді був саме такий випадок. Я бачила, як Міхаель легенько усміхнувся у відповідь, і це додало мені трохи впевненості. Я потяглася до його губ. Теплі і вологі. Приємні на дотик...

——— Прогуляємось? — раптом запитав Міхаель, відриваючись від поцілунку.

Після цього його крила зникли, і він вже мало чим відрізнявся від звичайного чоловіка. Обережно підняв парасольку із землі, віддав її мені і підставив свій лікоть, щоб я взялась за його руку. Це виглядало доволі мило і галантно, і я не змогла втриматись від усмішки. Дивившись на нього, я раптом відчула, як мої щоки запалали. Його дотик був таким природним і теплим, що я відчувала себе абсолютно спокійною поруч з ним.

Проте погуляти довго в нас не вийшло. Я швидко втомилась. Кожен крок давався важко, і я зрозуміла, що більше не можу продовжувати. Взявши його за руку, я повела Міхаеля до себе додому. Седрик все ще спав, і його тихе дихання було єдиним звуком у будинку. Ми тихо пройшли в мою кімнату, намагаючись не потривожити відпочинок мого товариша. Зачинивши двері, я відразу ж вмостилася на ліжко, відчуваючи, як втома накриває мене хвилею.

——— Може, ти зголодніла? — запитав Міхаель, сідаючи поруч зі мною.

Наступної ж миті в його руках зʼявилась таця, заповнена різними нарізками і сиром. Це виглядало апетитно, і я відчула легкий голод, але глянувши на неї, я тільки сказала:

——— Хочу до вбиральні.