Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

Боротьба Украї­ни з торговельним тиском РФ не повинна обмежуватися дзеркальними санкціями. В умовах дедалі меншої прибутковості і прогнозованості російських ринків слід позбуватися вкоріненої залежності від них (у контексті загального зниження ступеня залежності від зовнішніх умов) і включати весь арсенал доступних і дієвих заходів макроекономічної та зовнішньоторговельної політики, економічної дипломатії та міжнародного торговельного права.

До основних напрямів державної політики протидії торговельній війні належать такі:

формування комплексу контрзаходів у межах міжнародних організацій, насамперед СОТ. У відповідь на заходи РФ щодо запровадження ембарго на окремі товари з Украї­ни слід прийняти рішення про запровадження додаткових мит на окремі товарні позиції експорту РФ до Украї­ни на підставі параграфа другого ст. 8 та параграфа третього ст. 12 «Угоди про захисні заходи» СОТ, надіславши відповідну нотифікацію до Секретаріату СОТ. Завдяки цьому відкривається можливість вдатися до компенсаційних мит, якщо вимоги СОТ щодо проведення консультацій із зацікавленими сторонами про додаткові захисні заходи були порушені. Оскільки при запровадженні РФ обмежень на імпорт товарів з Украї­ни таких консультацій проведено не було, Київ має право застосувати зазначену процедуру. Слід також вжити заходів із застосування механізмів СОТ для скасування незаконних дій РФ щодо блокування транзиту україн­ських товарів;

посилення моніторингу імпорту товарів в Украї­ну з метою виявлення випадків неконкурентних дій, здатних заподіяти шкоду націо­нальному товаровиробнику, і, в разі потреби, введення запобіжних бар’єрів, проведення розслідування і вжиття спецзаходів, передбачених Законами Украї­ни «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Украї­ну» та «Про захист націо­нального товаровиробника від демпінгового імпорту»;

стабілізація та поступове розширення ніш на світових ринках за традиційною (напівфабрикати) й високотехнологічною номенклатурою продукції, зокрема, диверсифікація ринків збуту з наданням пріоритетів поставкам до країн Північної Африки та Близького Сходу, зміцнення зв’язків з ЄС (у межах Угоди про асоціацію), США і краї­нами Латинської Америки[26];

активізація діяльності закордонних торговельних місій Украї­ни на перспективних ринках з використанням механізмів публічно-­приватного партнерства (у т. ч. спільного фінансування зацікавленими приватними компаніями і державою діяльності торговельних місій[27]);

розроб­лення доктрини зовнішньоекономічної безпеки Украї­ни як ключового програмного документа, що визначає орієнтири зовнішньої торгівлі держави, у т. ч. в умовах гібридної агресії. Розроб­лення на основі доктрини зовнішньоекономічної безпеки експортної стратегії Украї­ни, в якій мають бути деталізовані пріоритетні та перспективні для розвитку експорту сегменти та види продукції, визначені стратегічні партнери в експорті цих видів продукції, принципи організаційної та фінансової підтримки державою експортної діяльності;

прискорення гармонізації націо­нальної системи технічного регулювання та стандартів до європейських і міжнародних норм.

Обрана РФ тактика економічної конфронтації з Україною не тільки суперечить фундаментальним принципам двосторонніх міжнародних договорів між краї­нами, а й узятими Росією зобов’язаннями у рамках СОТ. Дестабілізуючі дії РФ в економічній сфері посилюють вразливість економіки Украї­ни і є загрозою економічній та зовнішньоторговельній безпеці. Зниження зовнішньоторговельної залежності Украї­ни від РФ відповідає націо­нальним економічним інтересам та зміцнює економічні можливості у протидії гібридним загрозам.

Вчасна мінімізація ризиків, пов’язаних із подальшим закриттям для Украї­ни російських ринків збуту, і виважена зміна акцентів у державній політиці у бік посилення захисту внутрішнього ринку, зниження імпортозалежності та розширення експортної спеціалізації дозволять Украї­ні маневрувати у відповідь на гібридні атаки противника. А в більш широкому сенсі — створять передумови для економічного відновлення та стратегічного входження до міжнародного поділу праці.

11.2. «Енергетична зброя» в умовах гібридної війни

Втративши можливість впливати на функціонування енергетичного сектору Украї­ни економічно-­політичними інструментами, Росія розпочала наступний етап реалізації своєї політики — війну, що, відповідно до формули К. Клаузевіца, «є продовженням політики іншими засобами».

Енергетичні об’єкти та енергетична інфраструктура посіли важливе місце у стратегії досягнення цілей Росії. Руйнування енергетичної інфраструктури, проб­леми у функціонуванні енергетичного сектору Украї­ни стали інструментальним виміром спроб підпорядкування нашої краї­ни РФ через підрив стабільності соціально-­економічної ситуації. Усе це робилося з метою не стільки завдання економічних збитків, скільки здійснення психологічного впливу на політиків краї­ни та населення.

Прагнучи порушити стійкість функціонування інфраструктури життєдіяльності Украї­ни, Росія активно використовувала різні методи як опосередкованого впливу (економічні, інформаційні), так і прямого фізичного впливу (руйнування, блокування, захоплення). Серед випадків цілеспрямованого фізичного впливу слід виокремити: фізичне захоплення об’єктів при збереженні їх функціональності; припинення функціонування об’єктів; фізичне знищення об’єкта; перешкоджання діяльності з відновлення функціональності[28].

До прикладу, в результаті тимчасової окупації АР Крим Украї­на втратила контроль над значною кількістю активів у галузі енергетики — як державної, так і приватної власності[29].

Було захоплено державні та приватні електрогенеруючі потужності, зокрема: низку теплоелектроцентралей (ТЕЦ) загальною потужністю 144,5 МВт, вітрові електростанції (ВЕС) потужністю понад 60 МВт, сонячні електростанції (СЕС) потужністю понад 224 МВт, магістральні лінії електропередач (магістральні та розподільчі) загальною протяжністю 1370 км та 17 трансформаторних підстанцій 110-­330 кВ потужністю 3840 МВА, розподільчі лінії (сумарна протяжність яких становить 31,9 тис. км; сумарна потужність 270 трансформаторних підстанцій 35-­110 кВ сягає 6028 МВА). Загальна вартість втрачених на території Криму активів лише НЕК «Укренерго» оцінюється майже в 1 млрд дол. США[30].

Найбільш болючих втрат Украї­на зазнала від захоплення енергетичних активів у нафтогазовій сфері, зокрема тих, що належать державним компаніям.

Державі в особі Націо­нальної акціонерної компанії «Нафтогаз Украї­ни» належать 100 % акцій ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», до складу якої входили: виробниче обладнання та інфраструктура видобування (10 морських газовидобувних стаціонарних платформ, 4 самопідйомні бурові установки: «Сиваш», «Таврида», «Петро Годованець» та «Незалежність»), інфраструктура транспортування та зберігання (газотранспортна система із 1200 км магістральних газопроводів та 45 газорозподільчими станціями, а також Глібовське підземне сховище газу).

Крім того, ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» втратило можливість видобутку природного газу, нафти й газового конденсату на діючих та перспективних родовищах нафти та газу.

Слід зазначити, що за передвоєнний 2013 р. видобуток природного газу в акваторіях Чорного та Азовського морів становив 1,651 млрд куб. м, а в найближчі роки планувалося його збільшити до 5 млрд куб. м щорічно. Водночас це лише 4 % від загальної потужності економічно та технічно доступних родовищ. Загалом запаси на україн­ській частині шельфу Чорного моря сягають близько 2,3 млрд тонн умовного палива, або приблизно 2 трлн куб. м газу, а потенційні втрати Украї­ни внаслідок неможливості розвивати всі активи в Криму та на шельфі оцінюють у 300 млрд дол. США[31].

Окремо слід згадати про втрату нетрадиційних запасів вуглеводнів. За оцінками, на глибині понад 100 м знаходяться приблизно 43 % ресурсів вуглеводнів акваторії Чорного та Азовського морів. У