Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

Під час вторгнення Росія оперативно та цілеспрямовано захоплювала об’єкти енергетичної інфраструктури. Зокрема, в Криму передусім було отримано операційний контроль над адміністративними будівлями енергетичних компаній, звідки згодом видавалися розпорядження центральних офісів щодо перепідпорядкування всіх об’єктів.

Було здійснено фізичне захоплення критичних об’єктів навіть за межами Криму. Йдеться про газокомпресорну станцію на території Херсонської області, що забезпечує подачу газу із шельфового родовища в Азовському морі (Стрілкове) до м. Генічеськ. Було також захоплено бурильні установки та газопроводи, що забезпечують видобування та подачу газу з Одеського родовища Чорного моря, яке знаходиться на шельфі Украї­ни менш як у 100 кілометрах від україн­ського берега, тоді як до найближчої берегової точки Криму — понад 150 км[32].

Пізніше у такий само спосіб почали розвиватися й події на Донбасі, однак ще до гарячої фази збройного конфлікту в Донецькій та Луганській областях почастішали випадки цілеспрямованого пошкодження енергетичної інфраструктури на мирній території Украї­ни.

Так, 12 травня 2014 р. на магістральному газопроводі високого тиску Уренгой — Помари — Ужгород в Івано-­Франківській області сталися вибухи, що призвели до збою в його роботі. На місці події було знайдено залишки вибухового пристрою, яким керували дистанційно. Трохи більш як за місяць, 17 червня, стався вибух на цьому ж газопроводі у Полтавській області. Інциденти мали спільну рису: вибухові пристрої закладали в землю безпосередньо під міжнародним газопроводом, що свідчить про спланованість вибухів. До того ж вибухи сталися на тлі переговорів Украї­ни з Європейським Союзом щодо підписання широкомасштабної угоди про стабільність транзиту газу територією Украї­ни[33].

Після захоплення окремих територій Донбасу та окремих об’єктів інфраструктури стійкість роботи паливно-­енергетичного комплексу Украї­ни опинилася під загрозою.

На відносно невеликій окупованій території видобувається майже половина всього україн­ського вугілля і 100 % антрациту. Станом на кінець 2015 р. на непідконтрольній Уряду Украї­ни території Донецької та Луганської областей були розташовані 85 шахт усіх форм власності, що становить 57 % їх загальної кількості в Украї­ні, й усі шахти, що видобували антрацит. Загалом за 2014 р., унаслідок військового конфлікту в Луганській та Донецькій областях, видобуток вугілля в Украї­ні скоротився на 22 % — до 65 млн т (49 млн т енергетичного вугілля і 16 млн т коксівного). Видобуток на державних шахтах зменшився на 27 % — до 18 млн т (36 % загального обсягу).

Украї­на опинилася в умовах дефіциту антрацитового вугілля, на якому працюють теплові електростанції, й була змушена його імпортувати. Незважаючи на відверте порушення територіальної цілісності й агресію Росії, найбільші закупівлі вугілля доводилося здійснювати саме в РФ. За даними Державної фіскальної служби Украї­ни, у 2014 р. було імпортовано кам’яного вугілля та антрациту на загальну суму 1,773 млрд дол. США[34], причому з РФ на 1,138 млрд дол. США.

Аби блокувати постачання вугілля на електростанції Украї­ни, терористи не тільки підривали залізничні колії і мости на лінії зіткнення, а й блокували поставку вугілля з території Росії. На україн­сько-­російському кордоні періодично блокували тисячі вагонів із вугіллям, критично необхідним для забезпечення стійкості роботи об’єднаної енергосистеми Украї­ни [35].

Блокування поставок перетворювалося на інструмент примушування Украї­ни до політичних поступок та визнання окупаційної влади. Внаслідок дефіциту енергетичного вугілля Об’єднана енергетична система Украї­ни (далі — ОЕС Украї­ни) опинилась у вкрай складних умовах: виникла загроза зупинки половини україн­ських теплових електростанцій, частини теплоелектроцентралей і котелень. Це призводило до зниження стабільності енергозабезпечення всієї краї­ни, підвищення аварійності, незбалансованої роботи системи та інших негативних наслідків, аж до примусового обмеження споживання електроенергії[36].

Найбільш кризова ситуація виникла у листопаді—грудні 2014 р., коли через вимушені простої генеруючих потужностей (переважно через ремонтні роботи) і відсутність вугілля було виведено 22 блоки ТЕС загальною потужністю 5,5 ГВт.

Це фактично змусило Украї­ну піти на поступки в питанні енергопостачання Криму (визнати необхідність укласти формальні угоди з окупантом), погодитися на закупівлю додаткових ресурсів газу та свого ж викраденого вугілля у Росії (в окупаційної влади). Окрім того, постачання вугілля з окупованих територій призвело до створення напівофіційних схем та фактично опосередкованого фінансування Україною війни проти себе (див. главу 11.3.). В умовах ведення гібридної війни нечіткість законодавства та нелогічність взаємовідносин створювала додаткові ризики для політичної стабільності та надавала додаткові важелі впливу агресора на Украї­ну, її посадових осіб та політиків, які й реалізовувалися в інформаційному та політичному просторі.

Ситуацію в ОЕС Украї­ни погіршували збройні дії та, як наслідок, пошкодження й відключення значної кількості високовольтних повітряних ліній і трансформаторних підстанцій основної мережі. Руйнування енергетичної інфраструктури ще більше загострило проб­лему стабільності енергопостачання.

Луганська ТЕС (потужністю 1,4 ГВт), Вуглегірська ТЕС (3,6 ГВт) та Миронівська ТЕС (0,2 ГВт) неодноразово протягом 2014—2015 рр. потрап­ляли під обстріли, що призводило до пошкодження їхнього обладнання, підстанцій та ліній електропередач. До того ж Луганська ТЕС протягом усього періоду збройного конфлікту працює на виділене навантаження, не маючи змоги покривати дефіцит потужності ОЕС Украї­ни. Періодично припиняли роботу й інші електрогенеруючі потужності, а споживачі потерпали від періодичного зникнення енергопостачання.

Украї­на знову була змушена вдатися до обмеження постачання електроенергії споживачам в усіх регіонах та аварійних відключень.

Ситуація погіршувалася ще й несплатою споживачів на окупованій території за спожиту електроенергію. З початком бойових дій відповідні розрахунки з непідконтрольними територіями Донецької та Луганської областей перестали здійснюватись, і вже до квітня 2015 р. борги споживачів окупованих територій за електроенергію перевищували 3,5 млрд грн[37], а місцеві розподільчі компанії не поспішали оплачувати спожиту енергію.

Для врегулювання ситуації у лютому 2015 р. Украї­на була змушена прийняти рішення про «розділення енергетичних систем» контрольованої Україною та окупованої територій і запровадити особливий порядок взаєморозрахунків за вироб­лену та спожиту електроенергію[38].

Було припинено розрахунки з виробниками електричної енергії, які знаходяться на території, де органи державної влади тимчасово не здійс­нюють своїх повноважень. Украї­на також призупинила купівлю і продаж електроенергії, яка йде міждержавними мережами, розташованими на неконтрольованій території. Це рішення було відповіддю на той факт, що з моменту окупації окремих територій там було збудовано низку ЛЕП для контрабанди електроенергії з Росії та відновлено постачання електроенергії через потужну ЛЕП «Шахти (Росія) — Перемога (Украї­на)».

При цьому Росія намагалася змусити платити за не обліковані та не узгоджені з Україною обсяги поставок електроенергії[39]. Однак Украї­на відмовилася враховувати і оплачувати обсяги, що надходять у зону АТО, без її згоди[40].

У сфері газопостачання Росія здійснювала такі ж спроби з примушування Украї­ни до оплати неконтрольованого споживання на окупованій території.

На момент стабілізації лінії розмежування на непідконтрольній території Донецької області залишилося 54 газорозподільні станції (ГРС) із загальним добовим обсягом споживання цієї території понад 4 млн куб. м газу. Газопостачання цих районів протягом 2014