Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

Публічна поява Брейтенбахів відбулася на одній літературній конференції в Кейптауні. Залу вщерть заповнили люди, які прийшли подивитися на них. У своїй промові Брейтен назвав африканерів мерзенним народом. Тому, що вони мерзенні й соромляться своєї мерзенності, сказав він, вони й вигадали свою фантастичну схему примусового відокремлення рас.

Промову Брейтена привітали бурхливими оплесками. Невдовзі по тому він з Йоландою вилетів до Парижа, а недільні газети повернулися до свого меню вередливих німфеток, невірних дружин і тяжких убивць.

Дослідити: заздрість, яку відчували білі південноафриканці (чоловіки) до Брейтенбаха, до його свободи подорожувати світом і до його необмеженого доступу до гарної й екзотичної секс-компаньйонки.

2 вересня 1973 р.

Учора ввечері в кінотеатрі «Empire Cinema» в районі Муйзенберґ показали ранній фільм Куросави «Жити». Нудний бюрократ дізнається, що в нього рак, і йому лишилося жити лише кілька місяців. Він приголомшений, не знає, що робити з собою, куди податися.

Він запрошує свою секретарку, жваву, але бездумну молоду жінку, на чай. Коли вона намагається піти, він тримає її за спину, хапає за руку. «Я хочу бути такою, як ти! — каже він. — Але я не знаю як!» Відвертість його заклику їй огидна.

Запитання: як реагував би він, якби батько схопив його отак за руку?

13 вересня 1973 р.

Йому подзвонили з бюро працевлаштування, де він лишив свої дані. Клієнтка шукає фахової поради в мовних питаннях, оплата погодинна, чи цікавить його така пропозиція? Мовні питання якого характеру, запитує він. У бюро нездатні відповісти.

Він телефонує за названим номером, призначає побачення і приходить у квартиру в Сі-Пойнті. Клієнтка — жінка років за шістдесят, удова, її чоловік покинув цей світ і лишив основний масив свого чималенького статку під довірчим управлінням свого брата. Обурена, вдова вирішила опротестувати заповіт. Але всі юристи, до яких вона зверталася, відраджували її від таких спроб. Заповіт, казали вони, абсолютно недвозначний. І все-таки вдова відмовляється здаватись. Юристи, переконана вона, неправильно тлумачать слова заповіту. Отже, вона полишила юристів і просить натомість фахової мовної поради.

Із чашкою чаю коло ліктя він уважно перечитує небіжчиків заповіт. Його значення абсолютно зрозуміле. Вдові дістається квартира в Сі-Пойнті й певна сума грошей. Решта майна переходить у довірче управління і призначена чоловіковим дітям від попереднього шлюбу.

— Боюся, я не можу допомогти вам, — каже він. — Текст однозначний. Його можна розуміти тільки певним чином.

— А як щодо цього? — запитує жінка, нахиляючись над ним і тицяючи пальцем у текст. Її рука крихітна, шкіра плямиста, на безіменному пальці видніє діамант в екстравагантній оправі. — Отут, де сказано «Незважаючи на сказане вище».

— Тут сказано: мовляв, якщо ви доведете, що ви в скрутному фінансовому становищі, ви маєте право звернутися до тресту, який здійснює довірче управління, й просити допомоги.

— А як щодо слова «незважаючи»?

— Воно означає, що сказане в цьому пункті становить виняток зі сказаного вище і має пріоритет над ним.

— А крім того, означає, що трест не може не зважати на мої вимоги. Адже що означають слова «не зважати», як не це?

— Ідеться не про те, що означають слова «не зважати». Йдеться про те, що означають слова «незважаючи на сказане вище». Ви повинні брати фразу в цілому.

Жінка нетерпляче форкнула:

— Я плачу за ваші послуги як фахівця з англійської мови, а не як юриста, — мовила вона. — Заповіт написано англійською мовою, англійськими словами. Що означають ці слова? Що означає слово «незважаючи»?

«Божевільна, — думає він. — Як я відкараскаюсь від неї?» Але, звичайно, жінка не божевільна. Просто перебуває під владою люті й жадоби: люті проти чоловіка, що уник її влади, жадоби грошей.

— Так, як я розумію цей пункт, — каже вона, — то, якщо я висуну вимогу, ніхто, навіть мій дівер, не зможе не зважати на неї. Адже саме це й означають слова «не зважати»: він не може не зважати на мене. Інакше який був би сенс уживати це слово? Ви розумієте, що я маю на увазі?

— Я розумію, що ви маєте на увазі, — відповідає він.

Він полишає дім із чеком на десять південноафриканських рендів. Тільки-но він подасть свою оцінку, свою фахову оцінку, до якої додасть засвідчену вповноваженою особою копію диплома, який надає йому статус фахового коментатора значення англійських слів, зокрема слова «незважаючи», він отримає решту тридцять рендів свого гонорару.

Він не пише ніякої оцінки. Він зрікається грошей, які йому винні. Коли вдова телефонує запитати, що сталося, він спокійно кладе трубку.

Риси характеру, які проступають у цьому епізоді: а) чесність (відмовляється тлумачити заповіт так, як вимагає від нього працедавець); б) наївність (утрачає нагоду заробити трохи вкрай потрібних грошей).

31 травня 1975 р.

Південна Африка формально не перебуває в стані війни, а насправді могла б перебувати. Опір зріс, і верховенство права мало-помалу скасували. Поліцію і людей, які керують поліцією (як мисливці керують зграями псів), тепер більш-менш уже ніщо не стримує. В подобі новин по радіо й телебаченню передають офіційну брехню. А втім, над усім тим похмурим, убивчим шоу нависає завіса байдужості. Старі бойові поклики — «Підтримаймо білу християнську цивілізацію! Вшануймо жертви наших предків!» — уже втратили всю силу. Шахісти переходять до ендшпілю, і про це знає кожен.

Хоча гра поволі наближається до кінця, людські життя й далі знищують — знищують і марнують. Якщо доля деяких поколінь — бути знищеними війною, доля нинішнього покоління, здається, полягає в тому, щоб бути затоптаним політикою.

Якби Ісус зволив гратися в політику, він міг би стати провідним діячем у Римській Юдеї, впливовим чоловіком. Його ліквідували саме тому, що він був байдужий до політики й виразно заявляв про свою байдужість. Як жити своїм життям (а водночас і спіткати смерть) поза політикою — ось приклад, який Ісус лишив своїм послідовникам.

Дивно усвідомити, що ти вважаєш Ісуса за проводиря. Але де він має шукати ще кращого?

Засторога: уникай заводити свою цікавість до Ісуса надто далеко і перетворювати це в розповідь про вихід на правильний шлях.

2 червня 1975 р.

Дім на протилежному боці вулиці має нових господарів — подружжя десь його віку з малими дітьми і «BMW». Він не звертає уваги на них, аж поки одного дня постукали в двері:

— Привіт, я Девід Траскот, ваш новий сусіда. В мене немає ключа від дому. Можна скористатися вашим телефоном? — А потім, немов нагадавши, додав: — А ми часом не знайомі?

Почав упізнавати. Вони справді знають один одного. 1952 року він і Девід Траскот училися разом