Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

у шостому класі коледжу Св. Йосифа. Вони б і далі могли навчатися разом аж до кінця середньої школи, якби Девід не відстав у навчанні в шостому класі, і його не довелося лишити на другий рік. Неважко добачити, чому він не впорався з навчанням. У шостому класі почали вивчати алгебру, а в алгебрі Девід не міг зрозуміти найголовнішого: х, z та у існують на те, щоб звільнити учня від нудьги арифметики. В латині Девід теж не зовсім розумів суті речей, наприклад, кон’юнктиву. Навіть у тому ранньому віці він, здається, розумів, що Девід матиме набагато кращі успіхи після школи, якнайдалі від латини й алгебри, в реальному світі, лічачи банкноти в банку або продаючи черевики.

Але Девід Траскот, дарма що його регулярно шмагали за нерозуміння шкільної науки, — науку різками він сприймав по-філософському, хоча його окуляри не раз заливали сльози, — вчився й далі, підтримуваний, безперечно, ззаду руками батьків. Сяк-так він подолав шостий клас, потім сьомий і так аж до десятого, а тепер він ось, через двадцять років, охайний, осяйний, заможний і, як виявляється, такий заклопотаний справами бізнесу, що, поїхавши вранці на роботу, забув свого ключа, а тепер, оскільки дружина повела дітей на якусь вечірку, не може потрапити додому.

— А який твій бізнес? — запитав він Девіда, відчувши щось більше за цікавість.

— Маркетинг. Я працюю у «Woolworths Group». А ти?

— Ох, я зараз у підвішеному стані. Я викладав в університеті в США, а тепер шукаю тут посади.

— Гаразд, нам треба зустрічатися. Заскоч як-небудь, вип’ємо чогось, поговоримо. Ти маєш дітей?

— Я сам ще дитина. Я маю на увазі, що живу з батьком. Батько заслаб із роками і потребує догляду. Але заходь, телефон ось тут.

Отже, Девід Траскот, що не розумів х та у, тепер успішний торгівець, а він, що без клопоту розумів х та у і багато інших речей, — безробітний інтелектуал. Що це сповіщає про функціонування світу? Видається найочевиднішим припустити, що шлях, який веде через латину і алгебру, — це не шлях до матеріального успіху. Але тут виникає ще й багато інших висновків: розуміння науки — марнування часу; якщо ви хочете досягти успіху у світі й мати щасливу родину, чудовий дім та «BMW», слід не намагатися зрозуміти науку, а просто додавати цифри, або натискати кнопки, або робити що завгодно інше, за що так щедро винагороджують торгівців.

В усякому разі, Девід Траскот і він не зустрілися й не мали пообіцяної випивки, не втяглися в пообіцяну розмову. Якщо ввечері трапляється, що він у садочку перед будинком згрібає листя, а Девід саме повертається з роботи, вони обидва по-сусідському махають або кивають одне одному через вулицю, але не більше. Частіше він бачить місіс Траскот, бліду невеличку жіночку, що завжди вичитує дітям, садовлячи їх у другу машину або висаджуючи з неї, але його не представили, і він не мав нагоди заговорити до неї. Токай-роуд — вулиця з інтенсивним рухом, небезпечна для дітей. Ані Траскоти не мають ніякої вагомої причини перейти на його бік, ані він — на їхній.

3 червня 1975 р.

Від місця, де живуть він і Траскоти, досить пройти десь кілометр у південному напрямі, щоб постати перед Полсмором. Полсмор (ніхто не завдає собі клопоту назвати його Полсморською тюрмою) — місце ув’язнення, обгороджене високими мурами з колючим дротом і сторожовими вишками. Колись в’язниця стояла одинцем серед порослих кущами пісків. Але з плином років, спершу вагаючись, а потім щоразу впевненіше передмістя підповзли ближче, аж поки тепер, затиснений рядами охайних будинків, з яких чесні громадяни виходять щоранку відігравати свою роль у національній економіці, саме Полсмор став аномалією краєвиду.

Це, звичайно, іронія, що південноафриканський Гулаг випинається так безсоромно серед білих передмість, що те саме повітря, яким дихають він і Траскоти, проходить через легені мерзотників і злочинців. Але для варварів, як зазначив Збіґнев Герберт[45], іронія — наче сіль: ви стискаєте її між зубами, на мить відчуваєте смак, та, коли смак минає, голі факти однаково стоять перед вами. Отже: що робити з голим фактом наявності Полсмору, якщо іронія вже зужилася?

Продовження: фургони Управління тюрем, що їдуть по Токай-роуд від судів; обличчя, які з’являються на мить, пальці, що вхопилися за грати на вікнах; що розповідають Траскоти своїм дітям, щоб пояснити ті руки та обличчя, то бунтівні, то засмучені.