Читати книгу - "В обіймах привида, Анні Флейм"

— Хоча, коли я нарешті почав так-сяк усвідомлювати себе у часі та просторі, то першим, кого побачив — був саме Астард, — несподівано промовляє привид, мимоволі підтвердивши мої думки. — Він, наче нічого й не сталося, керував занесенням до холу розібраного Виконавця бажань.

— Ого… — мимоволі виривається у мене.

— Я теж тоді здивувався, — в голосі Ліама чути усмішку. — Настільки, що навіть забув спитати, якого біса він проігнорував мою заборону. Астард надто добре знав, чим мене можна відволікти.

Еге ж, рідкісним артефактом неймовірної потужності, здатним виконати будь-яке бажання. 

Чи можна це розцінити як спробу архімага попросити вибачення за минуле, надавши інструмент для виправлення теперішніх і майбутніх обставин?..

— А як він це пояснив? — не витримую я.

— Що приніс мені нову іграшку для досліджень. Мовляв, він гадки не має, що це таке, але подумав, що мені може бути цікаво.

Хто б сумнівався. Який чарівний у своїй демонстративності прояв абсолютної байдужості…

— Звісно, я йому не повірив, — тим часом продовжує Ліам. — Хоч Астард і не був артефактором, але базові знання напевно мав — і їх було цілком достатньо, щоб зрозуміти призначення механізму, навіть якщо він дійсно натрапив на нього випадково.

Не знаю щодо привида, але мені взагалі не віриться у випадковість такої знахідки. Можливо, в той час, поки Ліам перебував у своєму болісному забутті, Астард шукав спосіб його звідти витягти? Як на мене, виглядає цілком правдоподібно. Але я волію тримати цю думку при собі, щоб не переривати розповідь.

— Хоча припускаю, що повного розуміння він дійсно не мав, надто розібраний Виконавець нагадував розсип подряпаних пластин, волею випадку зібраних докупи… На той момент я мав другий ранг з артефакторики, і цього виявилося недостатньо, щоб відновити механізм. Довелося здобувати перший ранг.

Я вже не дивуюсь. Майже не дивуюсь тому, наскільки легко Ліам говорить про те, чого більшість магів не досягає взагалі.

— Відновлення цього артефакту стало викликом, який повернув мене до життя. Допоміг повернутися до того, що я вмів краще за все — шукати потрібні знання та опановувати нові навички. Занурившись в роботу, я не помітив тривожні ознаки того, що дехто… Зацікавився моєю діяльністю. Хоча зіставив очевидні факти я значно пізніше, вже після смерті.

Від того, яким тоном була вимовлена остання фраза, у мене мурашки пробігають по шкірі. Вочевидь, далі піде розповідь про те, як Ліам загинув. Ловлю себе на відчутті, що мені водночас і цікаво, і страшно дізнаватись про це з перших рук.

— Все почалось з того, що у Фейті з'явився демонолог. Третій ранг, нічого примітного, такі довго не затримуються на одному місці, — буденним тоном повідомляє привид. — Коли за пару тижнів до нього доєдналися ще двоє — я вже насторожився.

Настороженість Ліама я цілком можу зрозуміти. Демонологів ніде не люблять, і для невеличкого Фейта й одного вже забагато. Як мені казав Ріхард, вони зазвичай обирають або зовсім глухі місця, або навпаки — густонаселені, де їм легше розчинитися в натовпі.

— Коли до тієї трійці додалися ще троє — я стривожився, — холодно додає Ліам. — Вони явно щось планували, але при цьому не давали навіть щонайменшого приводу для ввічливого наказу котитися звідси світ за очі, — помовчавши, привид бурмоче з гіркою іронією: — Прикро, що досі не ввели офіційне обмеження кількості демонологів на тисячу душ населення.

Те, що це жарт, я розумію з гіркого смішка, який за цим слідує.

— Так от, шість демонологів знаходяться в місті та чекають незрозуміло чого… Це мене дуже нервувало, але, як вже сказав, я не міг нічого з цим вдіяти. Та вже за тиждень стало зрозуміло, нащо то все було. До Фейта прибув їхній архімаг. І просто та невибагливо прийшов до мене та запропонував продати Виконавця бажань. За будь-які гроші або послугу.

Моє серце стискається від розуміння, що відповів Ліам і як на це міг відреагувати архімаг-демонолог. 

— Як ти вже напевно здогадалась, я відмовився, — в голосі некроманта чути саркастичну посмішку. — Про демонологів недарма кажуть, що вони… божевільні. Мені вистачило одних тільки базових знань, щоб зрозуміти, що це дуже короткий та відносно легкий шлях до могутності, от тільки кінець завжди один.

Я мимоволі повертаюсь думками до наших сусідів. Що ж, тепер мені зрозуміло, чому Ліам настільки холодно їх прийняв.

— Я не знав і досі знати не хочу, навіщо йому був потрібен цей артефакт. І хоча вельмишановний, — привид уїдливо підкреслює це слово, — архімаг зовні спокійно відреагував на мою відповідь, я вже тоді відчув — насувається лихо, і часу для підготовки у мене дуже мало. Як виявилось, передчуття було вірним — наступної ж ночі вони напали.

— Вони?.. — майже пошепки запитую я.

— Так, ті шість демонологів. Архімаг підселив до їхніх тіл якихось нижчих демонів, і під його керівництвом вони прийшли мене вбивати, — сухо відповідає Ліам. — Трьох одержимих я встиг... знешкодити. А це, між іншим, — саркастично зауважує він, — для бойового мага третього рангу неабияке досягнення. 

Привид зітхає і знову продовжує говорити. І що страшнішим стає зміст його слів, тим відстороненіше лунає його голос:

— Решта уцілілих цілком правильно дійшла висновку, що назовні мені буде складніше захищатися. А я на той момент вже встиг втомитися і зрозуміти, що ту ніч не переживу. Навіть якщо якимось дивом вб'ю решту одержимих — за ними обов'язково прийде архімаг, щоб довершити розпочате.

Знову пауза, і я запізніло усвідомлюю, що майже не дихаю від хвилювання та безсилого розпачу.

— Тому зробив єдине, що давало мені надію на… повернення, назвемо це так. Активував Виконавця бажань, жахнувся від того, яку плату за це він запросив… Але все ж провів всі необхідні підготовчі процедури для набуття форми привида з тими… особливостями, про які ти вже знаєш. 

Судомно вдихнувши, я розумію, що не хочу чути про те, що було далі. Але й не почути це — теж не можу. Ступила на шлях, спровокувала на відвертість — тож маю йти до кінця.