Читати книгу - "Коли сонце було богом"

Поміж руїнами трапляються будівлі з такими малими входами та кімнатками, ніби споруди зроблено для пігмеїв. Найвідоміший із того погляду є «Дім карликів» у місті Ушмалі. Описуючи ці особливі будівлі, археологи снували найрізноманітніші теорії і припущення. Твердили, наприклад, що колись у цих місцях жив невідомий народ карликів. Але ближче до правди стоїть інша думка: майя робили такі будинки для духів чи якихось надлюдських міфічних істот, бажаючи дати їм притулок.

Руїни найбільшого міста майя Чічен-Іца перевершують усі будівлі пишнотою архітектури, багатством скульптурних оздоб; красою кольорових фресок, а головне — своїми розмірами: це місто займає майже три з половиною квадратні кілометри. Тепер перед туристами тут відкривається зовсім не такий краєвид, як той, що його бачили Стефенс та інші мандрівники XIX століття. Руїни стоять уже на відкритому, розчищеному од заростей місці. До них веде прекрасна дорога, якою курсує автобус із юкатанської столиці Меріди.

Серед багатьох будівель і пірамід варто згадати «Храм ягуарів», який відзначається багатством оздоб і чудовим ажурним аттиком, вирізьбленим із твердого каменю. Так само відомий також «Храм воїнів» з колонадою, всередині якої сходи ведуть на верхні тераси піраміди. Найвища піраміда — Кастилльо. Вона складається з восьми поверхів з терасами, а на вершині її височить храм, присвячений білому богові Кукулкану, за емблему якого був пернатий змій.

Приблизно посеред міста стоїть, сягаючи до хмар, велика кругла будівля. Колись це була астрономічна обсерваторія. Вікна її розміщено так, що коли дивитися з них, то погляд спрямовується просто на певні сузір’я.

Але найцікавіша споруда — стадіон, його оточував величезний мур, прикрашений барельєфами з карнизом у формі зміїв. Майя дуже любили гру в м’яча. На цьому стадіоні мешканці Чічен-Іца стежили за змаганнями різних спортивних команд, билися об заклад, висловлювали улюбленим героям своє захоплення, а тих, котрі не виправдували сподівань, засипали образливими прізвиськами. З літописів відомо, що гравці команди, яка програвала, мусили на очах у всіх роздягнутися наголо і віддати свою, одіж переможцям. Це правило свідчило, що у майя було розвинуто почуття гумору.

На півночі Юкатану, розташовані недалеко одне від одного, було ще двоє міст майя — Ушмаль і Майяпан. Багатством старовинних пам’яток вони мало поступаються перед містом Чічен-Іца. Особливо славиться в цьому Ушмаль. Тут чимало незвичайних, щедро прикрашених розмаїтими орнаментами будівель, таких, як «Дім пророків», «Дім черниць», «Дім губернатора», «Дім черепах», «Дім старої жінки», «Дім голубів» та інші. Ці назви придумали археологи залежно від того, які декоративні мотиви переважали в тому чи іншому будинку.

А тепер перенесімося на південь, до мексіканського штату Чіапас. При кінці глибокої ущелини, серед гір і правічного лісу біліє стародавнє священне місто народу майя, назване тепер Паленке — за назвою сусіднього індіанського селища. В місті було, напевно, близько ста тисяч мешканців. У центральній частині його, з мурованими будівлями жили тільки жерці та аристократія, а народ тулився в мазанках, від яких, звичайно, не лишилося й сліду. Незабутнє враження справляє це громаддя тесаних або вкритих барельєфами кам’яних брил. Досить сказати, що там збереглося 18 прекрасних палаців та храмів і 22 інші будівлі, в тому числі висока вежа для астрономічних спостережень. Усі ці будівлі споруджено на фундаменті, зробленому у формі пірамід.

Археологи вважали, що піраміди майя, на протилежність єгипетським пірамідам, були не гробницями царів, а тільки штучним підніжжям храмів та палаців. Але недавно — 1952 року — цю думку спростували. За чотири роки до того археолог Альден Масон помітив у підлозі одного з храмів у Паленке якусь плиту з отворами. Коли її підняли — побачили вузькі, забиті камінням сходи, що вели в глиб піраміди. Почали розчищати вхід.

Чотири роки тривала копітка праця, і ось, нарешті, вчений опинився в маленькому покої. Тут стояв великий кам’яний саркофаг, у якому знайдено кістки п’ятьох молодих індіанців — двох дівчат і трьох хлопців. Біля них було безліч коштовностей з яспису, які майя цінували дорожче від золота. Це свідчило, що молоді люди — напевне, офіри релігійного обряду — походили з багатих аристократичних родин. Через трикутний вхід, який було заставлено важкою — на кілька тонн — кам’яною брилою, дослідники дісталися до величезної зали. Чарівне враження справляла вона: зі стелі звисали кристалічні сталактити, а знизу, з підлоги стирчали, наче ліс голок, сталагміти. При світлі карбідових ламп вони сипали тисячі сліпучих іскор, — здавалося, що в залі почалася якась чарівницька феєрія.

Посеред зали стояв важкий кам’яний саркофаг, у якому знайдено прах якогось короля чи, може, високого жерця. Покійника було геть засипано коштовностями з зеленого яспису. Обличчя затуляла маска, зроблена мозаїкою з плиток яспису. Вбрання померлого зовсім зотліло.

Саркофаг прикрашено малюнковим орнаментом та ієрогліфами, з яких Масон розшифрував дату: 27 січня 603 року нашої ери. — Отже, того дня поховали найвидатнішого мужа міста Паленке, певно, наймогутнішого в історії народу майя володаря й жерця.

Паленке — місто старої держави майя. Річ у тім, що всю історію цього народу археологи поділяють на дві великі ери — стару й нову держави. Первісні люди майя заселяли південну частину півострова Юкатану, нинішні Гондурас, Гватемалу та мексіканські штати Чіапас і Табаско. Це був період приблизно, починаючи з 1000 року до нашої ери і кінчаючи VI століттям нашої ери. На перші століття нашої ери припадає вершина розквіту старої держави.

Близько 610 року нашої ери в державі майя сталося щось зовсім небувале в світовій історії. Одного ранку жителі запакували своє добро й назавжди покинули чудові міста з прекрасними вулицями та майданами, храмами й палацами, віддавши їх на поталу джунглям, і вирушили на північ Юкатану, щоб там збудувати зовсім нові міста — Чічен-Іца, Майяпан та Ушмаль.

Як ми довідалися про цей несподіваний дивовижний вихід цілого народу? А ось як. У XVI столітті на Юкатані був архієпіскоп Дієго де Ланда. Подруживши з одним індіанським князем, він записав усе, що той розповідав про звичаї майя, їхніх богів, про війни цього народу.

Ланда намалював у своїх нотатках ієрогліфи, що означали дні та місяці, завдяки чому археологи почали розуміти зміст гротескних барельєфів на будівлях і стелах. Деякі повідомлення архієпіскопа були зовсім неймовірні, але з інших учені дізналися, що в прикладному мистецтві майя всі мотиви — чи то зображення тварин, а