BooksUkraine.com » Класика » Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

157
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Ярмарок суєти - Книга 1" автора Вільям Текерей. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 90 91 92 ... 137
Перейти на сторінку:
милувалися спокійним океаном, що розстелявся перед ними, залитий місячним сяйвом, поки Родон із Джозом грали у кімнаті в кості, Емілія сиділа у великому кріслі, всіма забута, і, стежачи за обома парами, відчувала розпач і муки сумління, а це погані супутники ніжного, самітного серця. Минув лише тиждень, а вже дійшло до такого! Майбутнє, якби вона зазирнула в нього, виявилося б сумним, проте Еммі була надто несмілива, якщо можна так сказати, щоб заглядати в нього, пускатися самій у те широке море, не вміючи керувати судном, без порадника й захисника. Я знаю, міс Сміт невисокої думки про неї. Але ж, люба моя міс Сміт, чи багато знайдеться жінок, обдарованих вашою дивовижною силою духу?

- Ох, яка чудова ніч і який ясний місяць! - захоплено сказав Джордж, пахкаючи сигарою, дим з якої легенько здіймався до неба.

- Як дивовижно пахнуть сигари на свіжому повітрі! Я страх люблю такий запах! Хто б подумав, що місяць віддалений від нас на двісті тридцять шість тисяч вісімсот сорок сім миль,- усміхнулась Бекі, милуючись ніжним світилом.- Хіба я не молодець, що пам’ятаю такі речі? Так, ми все це вчили в школі міс Пінкертон! Яке спокійне море, і усе видно. Їй-богу, я майже розрізняю французький берег! - І погляд її блискучих зелених очей полинув у далину, розтинаючи темряву, ніби вона справді могла бачити крізь неї.- А знаєте, що я хочу зробити якогось ранку? - повела вона далі.- Я переконалася, що чудово плаваю, і ось як компаньйонка моєї тітки Кроулі, стара Брігс,- пригадуєте, така носата жінка з довгими патлами? - як та Брігс вийде купатися, я пірну до неї під кабіну і домагатимуся примирення у воді. Правда, гарний спосіб?

Джордж зареготав, уявивши собі таку підводну зустріч.

- Чого ви там регочете? - гукнув Родон, перетрушуючи кості в ріжку.

Емілія раптом захлипала, безглуздо виставивши себе на сміх, і подалася до своєї кімнати, щоб там виплакатись на самоті.

У цьому розділі нашій історії доводиться то далеко повертатись назад, то так само далеко забігати наперед, і, довівши розповідь до завтрашнього дня, ми змушені будемо негайно вернутися до вчорашнього, щоб читачеві було все зрозуміле. Як під час прийому в його величності карети послів і високих осіб швидко від’їздять від окремого під’їзду, а тим часом дами капітана Джонса не можуть дочекатися свого екіпажа, чи як у приймальні міністра фінансів кілька прохачів покірно чекають аудієнції і їх викликають одного по одному, коли раптом з’являється депутат парламенту від Ірландії чи ще якась висока особа і відразу заходить до кабінету помічника міністра буквально через голови присутніх, так і романіст, розгортаючи свою повість, має бути де справедливим, а де й упередженим. Хоч і треба змалювати всі дрібні випадки, але вони повинні поступитися місцем, коли назріває велика подія. І, звісно, така обставина, як ця, що привела Доббіна в Брайтон, тобто наказ гвардії і армійській піхоті вирушати в Бельгію, де зосереджувались усі союзні війська під командуванням його вельможності герцога Веллінгтона,- така незвичайна обставина, кажу я, мала всі переваги над іншими, не такими значними подіями, з яких головним чином і складається наша повість. Тому невеличка неузгодженість і плутанина тут виправдана й допустима. Ось і тепер ми забігли за межі XXII розділу настільки, що застали наших дійових осіб у їхніх туалетних кімнатах, де вони переодягалися до обіду, що й того дня, як приїхав Доббін, відбувся у свій звичайний час.

Джордж був або ж надто людяний, або ж надто захоплений зав’язуванням краватки, щоб відразу сказати Емілії всі новини, які приятель привіз йому з Лондона. Проте він зайшов до її кімнати, тримаючи в руці адвокатового листа, з таким урочистим і величним виглядом, що дружина, яка весь час сподівалася біди, подумала, що сталося найгірше, і, підбігши до чоловіка, почала благати коханого Джорджа сказати їй усе. Прийшов наказ вирушати за кордон? Другого тижня буде битва? Так вона й знала!

Коханий Джордж ухилився від питання про закордонний похід і, сумно похитавши головою, сказав:

- Ні, Еммі, не в тім річ. Я думаю не про себе, а про тебе. Я маю звістку від батька. Він відмовляється від будь-яких стосунків зі мною, він відштовхнув нас і прирік на злидні. Я можу легко змиритися з цим, але ти, кохана, як ти це переживеш? На, читай.

І він дав їй листа.

Емілія з ніжною тривогою в погляді вислухала свого благородного героя, що таким чином виявляв їй свою великодушність, і, сівши на край ліжка, заходилася читати листа, якого Джордж подав їй з урочистою, страдницькою міною. Та коли вона прочитала той документ, обличчя її проясніло. Думка про те, що доведеться розділити з коханим злигодні і страждання, як ми вже казали, зовсім не лякає жінку з гарячим серцем. Така можливість навіть потішила маленьку Емілію. Але потім, як завжди, їй стало соромно, що вона радіє в таку невідповідну хвилину, і, поборовши своє почуття, вона несміливо сказала:

- О Джордже, в тебе, мабуть, серце обливається кров’ю, коли ти думаєш про розлуку з батьком!

- Звичайно! - відповів Джордж із страдницьким виразом на обличчі.

- Але він не зможе довго сердитись на тебе,- повела вона далі.- Хто б на тебе зміг довго сердитись! Він повинен вибачити моєму милому, коханому чоловікові. О, я ніколи не прощу собі, якщо він з тобою не помириться!

- Мене турбує не моє лихо, бідолашна моя Еммі, а твоє,- мовив Джордж.- Мені не страшно трохи побідувати, до того ж хоч я й не хочу хвалитися, але вважаю, що маю досить хисту, щоб самому прокласти собі дорогу в житті.

- Звичайно, маєш! - перебила його дружина й подумала, що війна скоро скінчиться і її чоловіка відразу ж зроблять генералом.

- Так, і я прокладу собі дорогу в житті не гірше за будь-кого іншого,- повів далі Осборн.- Але що ти робитимеш, кохана моя? Як я дивитимусь на те, що ти позбавлена вигод і становища в товаристві, на які має право сподіватися моя дружина? Ти, моя кохана, в казармах, дружина солдата в поході, наражаєшся на всякі неприємності й нестатки! Ось що мене турбує.

Еммі, зовсім заспокоєна думкою, що її чоловіка тривожить тільки це, взяла його за руку і, сяючи, почала співати куплет з популярної пісеньки «Старі

1 ... 90 91 92 ... 137
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"