Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

- Що ти зробив? - спитав Родосвіт, хапаючи мене за рукав. 

- Я…я нічого не робив! 

- Тоді хто?!

Відповідь поспішила з’явитися перед наші очі. Позаду нас почулися шорохи і ми обернулися. Відступати було нікуди. Брат зробив знак сховатися за відкрившимся проходом, і я послухався, захопивши з собою арбалета. Сам він дістав лука і приготувався до відвідувачів.

- Ще крок й вам буде непереливки, - вигукнув він достатньо гучно, аби його почули з іншого боку гір.

Ті, хто йшов по наших слідах, зупинилися й завовтузилися. Все стихло на мить, а потім до нас долунало: 

- Хлопці! Гей, Долгане, це ж хлопці! 

Я кліпнув очима, вдивляючись у дві постаті що наближалися до нас. Долган Залізна Борода ще трошки  прихромував, але його молодший товариш, Миртаг Міцний Шолом, поспішив до нас.

- Панове гмури, ви саме вчасно! - скрикнув Родосвіт, всміхаючись. - То це ви відчинили прохід?

- А то хто ж ще? Мене тільки дивує, як це ви про прохід дізналися. Хоча, якщо чесно, ні, не дивує, - відізвався Миртаг і поплескав брата по плечу. Я нашорошив вуха, але не відчув нічого дивного, і, опустивши арбалета, вийшов зі своєї засідки. Гмури привітали мене схвальним рокотанням голосів і мені дісталося кільки чутливих тичків по ребрах.

- День тому тут пройшла ціла армія хітніків, з Едасу на чолі, - відповідав брат. - Знайти звідки вони прийшли - було аж ніяк не важко, а от відчинити прохід…Тож це ми вас вчасно зустріли. Як ваші справи, як рани, загоїлися?

- Так, і ми раді бачити вас уцілілими, але не час тут теревенити, давайте-но зайдемо до безпеки гір. А там вже й розмова не забариться, - поквапив нас старший гмур.

- Дякуємо. 

- Армія, кажете - мовив другий гмур, - це ж значить, що …

- Так, ваше підземелля скомпрометовано. А може й весь Великий Шлях. Хтось знає ваші тропи, чи здав їх ворогу. 

Гмур вилаявся. Ми тим часом вже зайшли до підземелля. Одразу ж потемнішало, а перехід зачинився за нашими спинами зі скреготом, наче то були справжнісінька кам’яна брама. Гмури працьовито запалили кожному по смолоскипу (окунули смоляники у видовбану у стіні чашу, в якій панував вогонь) і поцікавилися:

- Де це поділася варта, мені цікаво. Будьте обережні і дивиться собі під ноги. Якщо все це правда - на нас можуть чекати.

Я стиснув у руках арбалета. Навколо було тихо, лише вода крапала десь у темряві, та й гмури перемовлялися між собою.

- Так, гадаю це правда. Дивись-но, - молодший вказав на каміння під ногами - воно було вкрите багнюкою. Гмур присів і придивився.

- Талий сніг і пісок. Тут дійсно хтось пройшов й до того ж, - він обернувся до старшого гмура, - з боку Дарте Веліа.

Долган розважливо дивився навколо, поки нарешті не зупинив погляд на нас і не спитав:

- Хлопці, а вам куди треба?

- Нам саме туди. До Великого лісу.

Гмури покивали головами, наче очікували такої відповіді. 

- Гадаю, це ніякий не збіг, - обережно мовив Долган.

- Сягаєте у суть речей, - підтвердив їхні підозри брат.

Гмури переглянулися і старший видав:

- Гаразд, підкинемо вас. Туди десь день пішки цим підземеллям, але нашими санчатами буде швидше. Та й безпечніше.

Я хотів спитати, що ж за сані поїдуть по суцільному каменю, але промовчав. Гмури вже ступали далі. 

- Давайте-но разом, треба дотягнути їх до рельсів.

- Кого? До чого? - не второпав я.

Замість відповіді молодший з гмурів підніс смолоскип до кам’яної брили біля однієї з стін і та аж ніяк не була схожа на сані. Проте саме до неї підійшли гмури. А десь в десяти кроках від нас дійсно виявилися дві полоси з рівного металу; вони тягнулися вперед і зникали у темряві. Біля стіни трохи далі я побачив цілий ряд таких самих санчат.

- Сюди! Хапайтеся з різних боків! Нумо!

Сані важили достобіса, ми їх ледь дотягнули до цих полос, які Миртаг назвав рельсами. Гмури сноровисто вклали кам’яну брилу на ці полоски і закріпили чимось з усіх боків - мені не було видно у цій напівтемряві. 

- Ось тепер поїдемо.

- Залазьте, хлопці. Виглядаєте ви так, наче не спали кілька діб. Можна й покемарити трохи.

- Дякуємо, панове. 

- Це вам наша дяка, витягли нас з того жаху. 

Я вже було заліз на сані, поки брат з гмурами готувалися до відправлення, коли побачив щось трохи подалі від рельсів. Щось лежало там, з іншого краю підземелля, за рівним рядом таких самих санчат. Я погукав інших. Брат пішов перевірити, а гмури в один голос спитали:

- Що там?

Родосвіт присвітив смолоскипом. В мене похололо все всередині. Там лежало з десяток гмурів, припорошених снігом і крижаною крихтою. Всі мертві.