Читати книгу - "Знову й знову, Бен Елтон"

Стентона почуте й справді вразило, хоч і не з тих причин, які могли спасти на думку Фідлерові. Татуйованих жінок він бачив на своєму віку чимало; в армії круті дівчата частенько робили собі тату, але щоб отак, по цілому тілі… Та ще й любительські, ножем та чорнилом? І шрами? Гай-гай, якщо ті нові хроносити взагалі завдали собі клопоту шукати агента, котрий легко вписався б у світ 1914-го, то вибір усе одно зробили доволі дивний.

Що ж це за світ такий, з якого прибула та жінка? Тепер це цікавило його ще більше.

Фідлер замовив собі ще одне пиво, а з пляшки, яку поставив перед ним Стентон, знову наповнив чарку. На склі зосталися масні відбитки пальців. Стентонові впало в око, що й комір сорочки у нього був далеко не першої свіжості. Ще кілька тижнів тому цей чоловік вів колонку в респектабельній щоденній газеті й міг оплачувати телефон, а тепер явно економив навіть на гарячій воді для прання й умивання. Справді, часи наставали скрутні. Не мине й місяця, як він скотиться до справдешньої нужди, розсудив Стентон. Зрештою, пив колишній журналіст так, наче той місяць уже минув.

— Та жінка, схоже, якась іноземка чи щось таке, — квапливо повів далі Фідлер, бо конче не хотів утрачати доступу до пляшки. — Можливо, англійка, хоча говорила й німецькою. Але такою дивною, утятою німецькою, казав мій інформатор, пересипаною вельми специфічними російськими слівцями.

— Знаєте, де її тепер тримають? — поцікавився Стентон.

— Ну, вже не в каталажці. У неї ж стріляли, ви пам’ятаєте. А потім вона була в дуже кепському стані: отруєння крові, ясна річ. Так часто вбиває насправді не куля… Думаю, я міг би щось розвідати, порозпитувати, кого треба. Але така робота дорого коштує…

— Що швидше ви щось дізнаєтеся, то краще я заплачу, — мовив Стентон. — Скажете вже — отримаєте сто марок одразу.

Він чудово розумів, що Фідлер тягне час, намагаючись вициганити в нього побільше грошей, бо ж напевне вивідав уже все, що можна.

— А ви непогано читаєте людей, капітане Дрехслер, — посміхнувся той. — Вам би в журналісти…

— На жаль, попит на цю професію, здається, падає.

— Еге ж, — спохмурнів Фідлер. — Ще трохи, й усі новини в місті надходитимуть лише з Вільгельмштрассе. Отже, поліція відвезла її до шпиталю. Сподіваються, певно, що вона все ж таки виживе, і тоді можна буде ще щось з неї витягнути. Правда, її там охороняють. Поговорити з нею вам не дозволять.

Адресу він записав на підставці для пива.

Берлінер-Бух. Шпиталь, де одужував після поранення і Стентон. Гаразд, місце вже трохи знайоме, та й поліція убивцю кайзера там не чекатиме аж ніяк, це точно.

Залишивши Фідлера тішитися грішми та пляшкою, Стентон подався шукати візника. Якщо після поранення та жінка ще у шпиталі, то це майже напевне означає, що в рани потрапила інфекція. Треба поспішати. Хто знає, може, вона вже й померла.

44

У тому, що вирвати жінку з лап поліції він зуміє, Стентон не сумнівався анітрохи. Шпиталі надійністю охорони не відзначалися ніколи, хоч яких зусиль докладала задля цього влада. Надто багато людей сновигає то туди, то звідти, надто багато білих халатів та масок на обличчях, надто багато метушні з тими, хто потребує невідкладної допомоги. Надійністю в цьому плані шпиталі не могли похвалитися й у двадцять першому столітті, а вже на сто одинадцять років раніше — то й поготів, у цьому Стентон був упевнений.

Проте забрати жінку звідти — це тільки пів справи. Потім же її доведеться ще десь ховати, доки вона одужуватиме. Щоб переховувати хвору, а може, й непритомну жінку, та ще й забезпечити їй належний догляд, треба підготуватися.

Від самого початку Стентон розумів: якщо йому вдасться знайти стрільця з даху «Вертгайму», почуватиметься той, скоріш за все, геть кепсько; тому-то, як і у випадку з МакКласкі тієї першої ночі у Константинополі, він узяв собі двокімнатний номер. Щоправда, тоді йому й на думку не спадало, що це так само буде жінка. Щоб не привертати уваги адміністрації готелю, здалося б завчасу надати якісь пояснення. Видати її, як стару професорку, за свою матір не вийде: вона, мабуть, таки замолода. Що ж, доведеться в такім разі скористатися іншою ріднею.

— З Дар-ес-Салама до мене приїхала сестра, — оголосив Стентон адміністраторові, повернувшись після зустрічі з журналістом Фідлером до готелю. — Здоров’я у неї слабке, а нині вона ще й оговтується після важкого поранення, якого зазнала під час полювання у савані. Ми повернулися у фатерлянд для того, щоб підлікувати її у шпиталі, тож тепер їй треба відновити сили. Вона житиме в другій кімнаті у мене в номері. Сподіваюся, готель спроможний забезпечити всі належні умови з огляду на таку делікатну ситуацію?

Управитель готелю, якого покликали на наполегливе прохання шановного пана Дрехслера, запевнив, що жодних проблем із цим не буде, і — Стентонові трохи відлягло від серця — про якісь там папери навіть не заїкнувся. Сестра німецького офіцера могла селитися у них просто так, братових документів цілком стало на двох.

Потому Стентон винайняв автомобіль — чудовий чотирициліндровий «мерседес-бенц» коричнево-малинового кольору — й одразу ж у нього закохався. Нахилившись до решітки радіатора і крутнувши корбу, щоб завести двигун, він забув і про напружену ситуацію, у якій перебував, і про емоційне сум’яття, яке часом накривало його з головою, й дозволив собі натомість хвилинку щирої радості. Жодного тобі електрозапалювання. Хочеш завести цю крихітку — крути корбу.

Коли чималенька машина стрепенулася й ожила, задвигтіла всім корпусом, Стентон заліз усередину і відкинувся назад на жорсткому шкіряному сидінні з пружинами під сподом. Провівши рукою по полірованій дошці приладів з червоного дерева, він і сам повірити не міг, що опинився за кермом авто вперше після того, як покинув двадцять перше століття. За інших, веселіших обставин така-от класика неодмінно була б першою стравою, якою він досхочу поласував би. Водити вінтажне авто задовго до того, як те авто стало вінтажним, тоді, коли воно становило, по суті, останнє слово техніки — чогось кращого Стентон і уявити собі не міг. Та ще й їздити практично порожніми дорогами: саме тобі ревіння двигуна, брязкіт сталі, шкіра, латунь і ґума. Велика, примітивна, неандертальська машина зі своїм особливим характером. Машина, керувати якою не так і просто. Ніяких