Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

другий варіант менш затратний, однак він небезпечний своєю потенційною катастрофічною спонукою до неробства. Якщо гарантований дохід надається з урахуванням матеріального становища за відносно низького рівня доходів, то його отримувачі стикнуться з фактичною ставкою оподаткування будь-яких подальших доходів, яка може сягнути конфіскаційного рівня. Іншими словами, вони можуть потрапити до «пастки бідності», в якій відсутні або майже відсутні спонуки до інтенсивнішої праці. Мабуть, найгіршим прикладом цього є Програма соцзабезпечення непрацездатних, що у багатьох людей викликає спокусу скористатися нею як гарантованим доходом у тому разі, коли всі інші доступні варіанти вичерпано. Після того, як особу затвердили як одержувача допомоги з непрацездатності, будь-які спроби заробити додаткові кошти криють небезпеку втрати і цього доходу, і супутніх медичних пільг. Зрештою практично кожен, хто потрапляє до цієї програми, вже не повертається до роботи.

Зрозуміло, що коли гарантований дохід надається з урахуванням матеріального становища, то це треба робити на відносно високому рівні, бажано десь посередині шкали доходів середнього класу. Тоді людина, яка вирішить відмовитися від інших способів заробітку, буде забезпечена бодай мінімально. Ще одна слушна ідея полягає в тому, щоб розрізнити активний і пасивний доходи. Гарантований дохід можна було б поставити в жорстку залежність від такого пасивного доходу, як пенсія, інші соціальні виплати або прибуток з інвестицій. Активні ж доходи на кшталт зарплати, прибутку від індивідуальної трудової діяльності або ж надходжень від дрібного підприємництва можна було б не враховувати взагалі або враховувати на значно вищому рівні. І кожному це забезпечило б стабільну мотивацію працювати якомога інтенсивніше за наявності відповідних можливостей.

Система гарантованого доходу з великою часткою ймовірності створила б цілу низку непрямих спонукальних мотивів як для індивідів, так і для родин. Консервативний соціолог Чарльз Маррі у своїй книзі In Our Hands: A Plan to Replace the Welfare State («Усе в наших руках: план заміни державної системи соціального забезпечення»), опублікованій 2006 року, стверджує, що гарантований дохід, скоріш за все, зробить чоловіків, які не мають вищої освіти, більш привабливими шлюбними партнерами. На цю групу ринку праці прийшовся найсильніший удар, який завдали як технологія, так і офшоринг. Гарантований дохід може посприяти зростанню кількості шлюбів серед груп населення з низькими доходами і водночас повернути навспак тенденцію до збільшення числа дітей, які виховуються в сім’ях батьків-одинаків. Окрім того, немає сумнівів, що гарантований дохід міг би також посприяти тому, щоб один із батьків міг лишитися вдома з малими дітьми. Все це — ті чинники, які можуть зустріти схвальне сприйняття серед людей різних політичних поглядів.

Вважаю, що є вагомі підстави рушити з цієї відправної точки далі і вмонтувати в програму базового доходу кілька чітких і зрозумілих спонукальних мотивів. Найважливіший мотив має бути спрямований на здобуття освіти, особливо на рівні середньої школи. Нещодавно оприлюднені дані свідчать, що сильний економічний мотив до отримання диплома ВНЗ існує й досі. Одначе прикрість полягає в тому, що така ситуація склалася не стільки через різке розширення перспектив працевлаштування для випускників ВНЗ, скільки через різке погіршення перспектив для тих, хто має лише атестат середньої школи. На мою думку, це створює реальну небезпеку того, що для значного числа людей, яким не судилося закінчити ВНЗ, спонукальний мотив до отримання шкільного атестата може ослабнути. Якщо обтяжений життєвими проблемами учень середньої школи знає, що він отримає гарантований дохід незалежно від того, закінчить він ВНЗ чи ні, то в результаті у нього виникає надзвичайно потужна негативна мотивація. Тож тим, хто отримає атестат про середню освіту (або продемонструє знання на рівні середньої школи в результаті тестування) слід буде виплачувати дещо вищий гарантований дохід.

Загальна ідея полягає тут в тому, що нам слід цінувати освіту як суспільне благо. Ми всі виграє́мо тоді, коли люди довкола нас є більш освічені; це, зазвичай, сприяє появі цивілізованішого суспільства і продуктивнішої економіки. Якщо людству судилося жити в добу, коли традиційної роботи стане менше в наявності, то освіченому населенню буде легше знайти конструктивні способи розпорядитися своїм дозвіллям. Технологія створює безліч можливостей продуктивного проведення часу. Вікіпедію було створено завдяки незчисленним годинам, які провели за роботою її неоплачувані дописувачі. Ще одним прикладом є рух за вільний доступ до програмного забезпечення. Багато людей започатковують малі інтернет-підприємства для поповнення своїх доходів. Однак для того, щоб успішно займатися такою діяльністю, необхідно мати якийсь мінімальний освітній рівень.

Можна також запровадити й інші мотиваційні спонуки. Приміром, виплачувати вищий дохід тим, хто добровільно зголоситься займатися суспільно-корисними робо́тами чи брати участь в екологічних проектах. Коли в своїй попередній книзі «Вогні в тунелі» я запропонував запровадити чіткі і зрозумілі спонукальні мотиви такого типу в системі гарантованого доходу, то отримав доволі багато стусанів від більш лібертаріанськи налаштованих читачів, які категорично заперечували проти ідеї нав’язливої «державної няньки». Та все ж я вважаю, що існують певні базові мотиви — найважливішим з-поміж яких є освіта, — з необхідністю яких міг би погодитися майже кожен. Основна думка полягає в тому, щоб відтворити (хоча б штучним способом) деякі з тих спонукальних мотивів, які асоціюються з традиційними видами робіт. У добу, коли подальша освіта не завжди означатиме покращення кар’єрного шляху, важливо зробити так, щоб кожен мав вагомі підстави закінчити хоча б середню школу. Навіть Айн Ренд, будь вона раціональною, убачила б, скоріш за все, особисту вигоду в тому, що її оточуватимуть люди з більш високим рівнем освіти і ширшими уявленнями про способи конструктивного проведення свого дозвілля.

Ринок як відновлюваний ресурс

На мою думку, окрім необхідності забезпечення базової мережі соціальної допомоги, для запровадження гарантованого доходу є також і потужна економічна аргументація. Як уже йшлося в розділі 8, нерівність, що зростає внаслідок прогресу технології, неминуче створить загрозу широкій соціальній базі споживання. З тим, як ринок робочих місць продовжує зменшуватися, а зарплати або лишаються на місці, або знижуються, той механізм, який передає купівельну спроможність до рук споживачів, починає руйнуватися, а попит на продукцію та послуги падає.

Для унаочнення цієї проблеми мені видається корисним уявити