Читати книгу - "Споріднені душі: Розірваний зв'язок, Яра Крихта"

Сльози безконтрольно падали на його обличчя, Мія цілувала його в чоло, обіймала, знову і знову повторюючи його ім'я. 

Час тягнувся повільно.

Не тямлячи себе від страху, цілувала його холодні щоки, губи, покриті тінню смерті.

– Айдасе, прошу тебе, не помирай! Прошу! Я не можу без тебе, не можу втратити тебе! – голос зривався від сліз, кожне слово було просякнуте благанням. – Не залишай мене… Не зараз… ти не можеш піти… прошу… прошу...

Цілувала його, ще раз і ще раз, відчайдушно, намагаючись передати йому своє тепло, свою любов, своє життя. І раптом помітила, як його вії злегка затремтіли.

– Айдасе! – вигукнула, притуливши долоні до його щік. – Ти чуєш мене? Поглянь на мене, будь ласка… Я тут… Я з тобою…

Його вії знову здригнулися, і за мить він повільно розплющив очі. Мія схопила його за руку, ще не розуміючи в напівтемряві, що його долоні вкриті кров'ю.

– Айдасе… Запитай мене ще раз… Попроси мене бути твоєю… 

Айдас спантеличено дивився на Мію, його погляд був важкий і розгублений, а голос – хрипкий і слабкий, коли він тихо запитав:

– Де ми?

Мія швидко моргала, ковтаючи сльози, і схилилася до нього ближче, обережно тримаючи за руку:

– Ми вдома… Я тут, поруч із тобою… Все добре, Айдасе…

Її пальці обійняли крижаний браслет на руці Айдаса – тепер вона бачила його.

– Попроси мене… Попроси мене бути твоєю, Айдасе… Будь ласка… Боже мій, що ми накоїли… 

Айдас повільно перевів погляд, поглянувши, як вона стискає його браслет. 

Раптом легенько засміявся, але цей сміх був болючим і слабким, схожим на стогін. Його груди важко здіймалися, кожен вдих давався з надзусиллям, немов щось тягнуло чоловіка назад у темряву. Він поглянув на Мію, його вії тремтіли, і очі знову заплющилися. 

Мія поглянула на свою руку – її браслет здавався ще темнішим.

– Мені боляче говорити… – прошепотів, і Мії довелося нахилитися зовсім близько до його вуст, щоб розчути.

– Ти налякав мене, Айдасе, – прошепотіла, не стримуючи біль у голосі.

– Вибач… – знову пролунав слабкий голос, і його очі на мить знову розплющилися. – Я… так міцно заснув…

– Попроси мене… – вона торкнулася його обличчя, погладжуючи холодну шкіру. – Просто скажи: «Будь моєю»… Лише кілька слів, Айдасе… Прошу, зроби це для мене.

Очі знову змикалися, а пальці були такими слабкими, що вони ледь тримали її руку.

– Для тебе – все на світі, – ледве чутно промовив і притих, вже майже зникаючи у мороку власного болю.

Вона схилилася над ним, притискаючись своїм чолом до його, і прошепотіла крізь здавлене дихання:

– Скажи мені: «Будь моєю леді».

– Будь моєю леді… – Айдас прошепотів, ледве ворушачи губами, а потім його обличчя застигло в легкій болісній усмішці. – Будь ласка.

– Так, я твоя, я буду з тобою.

Браслети на зап’ястях вибухнули яскравим світлом, яке залило їхній куток золотавим сяйвом. Мія відчула, як тепло поширюється від браслетів по всьому тілу, і, незважаючи на тривогу і страх, це світло вселило в неї надію.

Айдас примружився, його обличчя відсахнулося від несподіваного яскравого світла, він виглядав розгубленим і ослаблим, не розуміючи, що відбувається.

– Що це?.. – прошепотів.

Під сяйвом їхніх браслетів Мія побачила щось, від чого її серце стиснулося від жаху. У відблисках цього світла вона бачила, що його руки були в крові – темно-червоні плями покривали його шкіру, кров заляпала його обличчя і подушку. Дихання дівчини прискорилося, вона затремтіла від жаху.

– Боже, Айдасе… – Мія затиснула його руку ще міцніше, відчуваючи, як сльози знову напливають на очі. – Стримайся, не помирай! Я не можу втратити тебе…

Браслети сяяли ще кілька миттєвостей, ніби тримаючи його на межі життя, і згасли. Лишившись золотистими, але з темними плямами. Мія злякалася.

– Айдасе, будь зі мною! Ти потрібен мені!

– Я твій, – він стис її руку і за мить ослаб.

Заплющив очі, залишаючи Мію на самоті з її сльозами та страхом. 

За мить до кімнати зайшли люди, Мія відчула, як її беруть під руки і підіймають, заспокоюють. Це були сестри чоловіка, вони старалися допомогти Мії, поки медики схилялися над Айдасом.