Читати книгу - "Between angels and demons, Chris Jey"

- Навіщо? Навіщо ти повернув мене? Кем, я ж просила відпустити мене! - Данте почала злитися.

- І я виконав твоє прохання. Я тебе не повертав.

- Тоді хто це зробив?

- Це Смерть. Він повернув тебе. Я так гадаю.

- Смерть? Серйозно? Отак узяв і повернув мене. Не бреши мені!

- Я правда не причетний до твого воскресіння. Данте, ти годину тому як воскресла, а ми вже лаємося. Напевно, мені краще поки що піти. Якщо тобі знадобиться щось - гукай, - Кем зібрався йти.

- Кем, почекай, не йди. Вибач. Я розлютилася. Просто важко повірити в те, що я знову ходжу цією грішною землею.

- Головне, що ти тут, - він підійшов до Данте і прибрав з її обличчя пасмо волосся. Кем знову поцілував мисливицю. - Як же я сумував за тобою. Ніколи тебе більше не відпущу.

- Кем, можу я тебе щось попросити? Не кажи нікому, що я повернулася. Я поки що не готова знову поринути у світ надприродного. Хочу спочатку розібратися, що до чого. І друге: я страшенно їсти хочу. Можеш мені принести щось їстівне?

- Добре. Як забажаєш. Я скоро повернуся, - Кем зник. Данте одяглася, налила собі віскі і, взявши пляшку зі спиртним, пішла до озера, що знаходилося біля будинку.

- Вітаю. Ти знову перевершила себе. Навіть померти не можеш спокійно, - вона хотіла відпити з келиха, але зазирнувши до склянки, передумала. - Чудово, тепер і спиртне мені радість не приносить, - дівчина втомлено потерла лоба. - І де я повернула не туди? А головне – коли?

Через два тижні

Данте прокинулась у холодному поті. Їй знову і знову снився той самий сон: вона разом зі своїм чоловіком і донькою гуляють у своєму саду. Вона ніби відчувала всі ті емоції, що уві сні: радість, щастя, спокій. А ще їй снилися її батьки, брати та сестри. Всі вони були разом та щасливі. Але потім приходила вона – незнайомка, яка хапала Данте за руку і кудись вела. І всі рідні їй люди кудись зникали, а Данте наче провалювалася в якусь безодню.

- Знову поганий сон? - запитав Кем, який сидів біля її ліжка. Він уже два тижні, як не відходив від дівчини.

- Я ж просила не спостерігати за тим, як я сплю, – дівчина пішла у ванну.

- Вибач, але це стало моєю шкідливою звичкою.

- Настав час її змінювати, тобі не здається? - почувся голос Данте з ванної кімнати.

- Данте, сьогодні минуло рівно чотирнадцять днів. Може вже час показатись друзям? – знову й знову питав мисливицю Кем.

- Ні.

- Ти не можеш ховатися вічно. До того ж, мені набридло брехати їм про тебе.

- Переживеш. Ти ж у нас майстер брехні, - Данте вийшла і мило усміхнулася. – Що в нас на сніданок?

- Підозрюю, що віскі та піца. Час змінити раціон, тобі не здає… - але Кем не домовив. Він наче щось почув і намагався розібрати, що саме.

- Ну і хто кличе тебе? – Данте налила собі віскі.

- Артур. Щось сталося. Вони знайшли Кріса.

- У сенсі знайшли Кріса? Він кудись зникав? – здивувалася Данте.

- Його клан почав полювання на нього. Їм не сподобалося, що Крістофер керує Орденом. Він зник два дні тому. Ми не могли знайти його.

- І ти мовчав? – Данте розлютилася. - Треба було одразу мені сказати.

- Я думав, що ти більше не хочеш полювати.

- Не хочу. Але Кріс мій найкращий друг. Його я ніколи не кину у біді. Давай, - Данте швидко одяглася, - віднеси мене до друзів. Але спочатку заскочимо за моєю зброєю. Іти на вовків без срібних куль погана прикмета.

***

Загін Артура потрапив у засідку. На них напали перевертні із клану Кріса. Підкорялися вони його сестрі і бажали Крісу смерті. Артур та Кая, як могли, відбивалися від них. Одному перевертню вдалося накинутися на Артура. Він так і хотів перегризти мисливцеві горло. Кая боролася ще з двома вовками і ніяк не могла допомогти Артуру. Інші мисливці в загоні теж зазнавали невдачі.

- Гей, псино! – Артур почув чийсь голос. Перевертня, який повалив його на підлогу, відтягли з нього і застрелили. Коли мисливець підвівся на ноги, був шокований від побаченого: посеред їхнього поля бою стояла та, яку він півроку вважав мертвою.

- Данте? – Артур не повірив своїм очам.

- Подякуєш потім. Де Кріс? - Артур вказав на двері. - Чудово. Кем допоможе вам.

Данте кинулася до свого друга. Вона увійшла до кімнати, де тримали Кріса. Там було ще два перевертні. Їх мисливиця одразу ж убила, потім звільнила Кріса.

- Я, мабуть, помер, якщо бачу свою найкращу подругу, - промимрив Кріс.

- О, ні. Ти ще у світі живих. Я, до речі, також. Привіт, – Данте мило усміхнулася. – Іти можеш? – Кріс позитивно кивнув. – От і чудово. Там твої друзі перебили всіх поганих перевертнів. Я їм теж трохи допомогла. Пішли. Час додому, - Данте допомогла Крісу покинути кімнату, в якій його тримали. Вони вийшли до інших. На той час загін Артура зачистив територію. - Чому всі так поглядають на мене, якщо поранений тут Кріс? - спитала мисливиця, коли побачила, як усі дивляться на неї. - Так, я жива. Обговоримо це згодом. Нам час у Орден.

***

- Він спить. Його життю нічого не загрожує, - сказала лікарка, яка лікувала Кріса. Жінка пішла.

- Ти правильно зробила, що допомогла врятувати Кріса, - до Данте підійшов Кем.

- Знаю. Але тепер я знову впряглася в полювання і Орден. Було краще, коли всі вважали мене мертвою. А тепер я маю відповідати на їхні запитання. Навіщо ти повернув мене?

- То був не я, - відповів Кем. – Скільки мені ще повторювати?

- А хто? Смерть? Ага. Охоче ​​вірю.

- Давай покличемо його, і ти сама спитаєш у Смерті, хто повернув тебе до життя, - запропонував Кем.

- Мабуть, іншого разу. Адже мене люди чекають.

- Якщо ти не хочеш ні з ким розмовляти зараз, то я можу сказати їм, що ти не в настрої. Це завжди спрацьовує, – Кем усміхнувся.

- Не треба. Краще я зараз відповім на їхні запитання. Я й так багато днів приховувала від них своє воскресіння, – Данте пішла до зали, де зібралися всі її друзі.