Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Сперечатися з Озеровими - Болтуновими - Бондарєвими - Стаднюками немає сенсу.

Про Дмитра Григоровича Павлова і Григорія Івановича Кулика є інші свідчення. І є документи.

Наприклад, такі. На нараді з військової ідеології 13 травня 1940 року Д.Г. Павлов заявив: «У нас ворогів народу виявилося стільки, що я сумніваюся в тому, що навряд чи вони були всі ворогами» (РГВА, фонд 9, опис 36, справа 2861, лист 160).

Великому стратегу Жукову на такий вчинок вистачило сміливості тільки після смерті Сталіна, та й то тільки коли критика Сталіна була рекомендована й запропонована вищими інстанціями. А коли критика Сталіна за велінням згори замовкала, замовкав і викривач Жуков. А Павлов Дмитро Григорович мав достатньо сміливості, щоб таке сказати публічно в той час. І робив він це в повній впевненості, що слова його негайно донесуть Сталіну, Молотову, Берії, Вишинському.

Не боязкого десятка був і Маршал Радянського Союзу Григорій Іванович Кулик. У 1938 році в розпал терору Д.Г. Павлов, Г.І. Кулик, Г.К. Савченко і П.С. Аллілуєв написали лист Сталіну з наполегливою вимогою припинити репресії проти армії. «Ця четвірка навіть представила проект рішення Політбюро ЦК ВКП (б) з цього питання» (О.Ф. Сувеніров Трагедія РСЧА 1937-1938. М., 1998. С. 334).

І справу свою Кулик і Павлов знали.

Чотири передвоєнних роки, з травня 1937 по серпень 1941 року, Кулик очолював артилерію Червоної Армії. В принципі майже все, з чим Червона Армія пройшла всю війну і завершила її в 1945 році, було прийняте на озброєння саме в цей період. А саме: 76-мм гармата УСВ, 122-мм гаубиця М-30, 152-мм гаубиця М-10, 152-мм гаубиця-гармата МЛ-20, 210-мм гармата Бр-17, 280-мм мортира Бр-5 , 305-мм гаубиця Бр-18, 25 -, 37 -, 76 - і 85-мм зенітні гармати, 50 -, 82 -, 107 - і 120-мм міномети, реактивні установки залпового вогню БМ-8 і БМ-13. Можна знайти безліч недоліків у Кулика, можна обзивати його якими завгодно словами, але артилерія Червоної Армії була кращою в світі. Такого маршала не було ні в Німеччині, ні у Великобританії, ні в США, ні у Франції, ні в Італії, ні в Японії. У нас на чолі артилерії «ідіот», зате артилерія добра. А там генії. Тільки практично у всіх геніїв перед Другою світовою війною - гучні «науково обґрунтовані» заяви про «відмирання артилерії», глибока недооцінка польової артилерії, якщо не повне заперечення її ролі.

Начальник Генерального штабу сухопутних військ Німеччини генерал-полковник Ф. Гальдер у своєму робочому щоденнику 2 лютого 1941 року записав те, що йому було відомо про радянську артилерію: матчастина застаріла. 22 червня 1941 року німецька армія завдала раптового удару по Радянському Союзу, і думка Гальдера про радянську артилерію швидко змінилася. Запис у тому ж щоденнику на ту ж тему 12 липня 1941 року: «Ефективність снарядів гарна, моральна дія сильна. Багато нових, невідомих нам досі артсистем». Ось визнання заслуг Маршала Радянського Союзу Г.І. Кулика.

Гармати та гаубиці, які Червона Армія мала на початку війни, ні Японії, ні Німеччині, ні США, ні Британії не вдалося ні створити, ні скопіювати до кінця війни. Головний радянський артилерист не просто забезпечив озброєння Червоної Армії кращою в світі матеріальною частиною у відповідних кількостях, але зумів це зробити так, що німецька розвідка не помітила ні розробки, ні випробувань нових радянських артсистем, ні масового їх впровадження у виробництво, ні переозброєння радянської артилерії на новітню матеріальну частину.

А танковими військами до 1940 року командував Павлов. При ньому був прийнятий на озброєння кращий у світі легкий плаваючий танк Т-40, кращий танк усіх часів і народів Т-34, кращий важкий танк світу КВ.

І не треба казати, що танки проектували конструктори, а Павлов був присутній при процесі. Не треба заявляти, що танки брали на озброєння не завдяки, а всупереч Павлову. На цей рахунок теж є вагомі свідчення.

Слово Герою Соціалістичної Праці члену-кореспонденту Академії наук СРСР Василю Семеновичу Ємельянову. Перед війною він був начальником Головного управління по виробництву броні. Після розстрілу Павлова він міг би собі особисто приписати ідею створення танків з протиснарядним бронюванням. Але він цього не зробив.

Ємельянов прийшов до ідеї створення танків з протиснарядним бронюванням, а незалежно від нього до такого ж рішення прийшов Павлов. І не тільки прийшов, але й домігся підтримки Сталіна в цьому питанні.

Ємельянов розповідає:

"Я знову підняв питання про нові танках з важкою бронею, яка захищає від обстрілу снарядами:

– Створити такі танки нелегко, але якщо ти допоможеш, то ми могли б швидко приступити до робіт.

Павлов посміхнувся і сказав:

– А я ж теж не ликом шитий. - Він вийняв зі свого сейфа аркуш паперу і простягнув мені. - Ось дивись.

На короткій записці про необхідність почати розробку важких танків було написано: «Я - за. Сталін» (В.С. Ємельянов. На порозі війни. М., 1971. С. 82).

У першій половині ХХ століття перехід від протикульного до протиснарядного бронювання був єдино можливим напрямком розвитку танків, зрозуміло, окрім плаваючих. Дивлячись з XXI століття, доводиться дивуватися: невже хтось сумнівався? Невже тоді це не всім було зрозуміло? З висоти нашого знання важко уявити сумніви танкобудівників того часу. Проте в тридцяті роки ХХ століття цю ідею треба було пробивати криголамом через скутий кригою океан нерозуміння. В Німеччині генерала, рівного Дмитру Григоровичу Павлову, не знайшлося. Цю ідею не відстояли, та й не пробували відстояти ні Ґудеріан, ні Гот, ні Манштайн. Жоден німецький генерал не міг після війни похвалитися тим, що перед війною добув папір з резолюцією: «Я - за. Гітлер».

І в США до цього ніхто не дійшов. І в Японії. І в Італії. Не було там генералів таких, як наш Дмитро Григорович Павлов. Боязкі спроби робились у Великобританії, але за великим рахунком вони завершилися провалом. «Матильда» мала добру броню. Але гармата