Читати книгу - "Таємниче полум'я цариці Лоани"

тебе на вулиці й кажу, що я — карабінер, перевдягнений у цивільне, і ти мусиш заплатити мені десять лір, бо по цій дорозі ходити заборонено. А ти, якщо, звісно, не йолоп, відповідаєш: а звідки я знаю, що ти карабінер? Мо’, ти заробляєш на життя, обкручуючи людей. Ану покажи документи! А Бог тільки тим і підтверджує, що він Бог, тільки сказавши, що це так є. Отже, все розпочалося із неправдивих свідчень.

— Гадаєш, то не Бог дав заповіді Мойсею?

— Та ні ж бо. Я вірю, що то був Господь. Просто я кажу, що він шахраював. Він повсякчас крутькує: ти маєш вірити Біблії, бо то слово Боже. Але хто ж сказав, що воно «Боже»? Бо так сказано у Біблії. Бачиш, де хиба? Та нехай, продовжимо. У першій заповіді сказано: «Не роби собі кумира і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що у воді під землею. Бо я є Бог твій і Господь». Отже, цей добродій забороняє тобі думати про когось іншого — та хоч би про Аллаха, Будду чи навіть Венеру. Хоч погляньмо правді у вічі: мати за богиню таку лялю було б зовсім непогано. Але ця ж таки заповідь має й інший сенс: не вір у філософію, науку і Боже тебе збав повірити у те, що людина походить від мавпи. Тільки в Нього. А тепер зауваж, що всі інші заповіді — то фашистські постулати, що закликають тебе коритися й приймати суспільство таким, яким воно є. Пам’ятай про «день суботній, щоб святити його». То що ти на це скажеш?

— Та, власне, що поганого у заклику ходити на недільну месу?

— Це так тобі каже дон Коньяссо, який, як і всі попи, гадки не має, що таке Біблія. Прокинься! У такому примітивному племені, яке водив за собою Мойсей, ця заповідь означала, що ти маєш дотримуватися ритуалів, але мета всіх ритуалів — від принесення людей у жертву до голомозих збіговиськ на площі Венеції — морочити людям голови! А що далі? А, «Шануй батька й матір свою». Цить! Лишень не кажи, що треба слухатися матусю й татка. Це годиться для малюків, яких треба водити за ручку. «Шануй батька й матір свою» означає «поважай думку старших, не протився усталеним звичаям, не намагайся змінити плин життя свого племені». Втямив чи ні? Не відтинай голову королю, бо так каже Господь, — але ж даруйте, ми мусимо, якщо голова та наша, вона крутиться на наших в’язах, та ще така бридотна, як отой савойський коротун, що зрадив свою армію, пославши її офіцерів на наглу смерть. От бачиш, навіть заповідь «Не укради» не є такою вже безневинною, як на перший погляд те здається. Адже за нею не можна торкатися чужої приватної власності, що належить тому, хто збагатився, обкрадаючи тебе самого. Чи не доволі? Утім, лишилося ще три. Що ж на бога значить «Не чини перелюбу»? Різні дони Коньяссо переконуватимуть, що це означає лише не пестити собі те, що у тебе поміж ніг теліпається. Про мене, приплітати до звичайного дрочіння Божі скрижалі — то вже свинство. І що тепер маю робити я, недоробок, адже та жінка, що мене народила, вродою мене не наділила? До всього я ще й кульгавий каліка. І жінки, справжньої жінки я зроду не торкався, то що? Ти мене й цієї розрядки позбавити хочеш?

У ті часи я вже, звісно, знав, звідки з’являються діти, та, гадаю, мої уявлення про те, що цьому передує, були дещо розпливчасті. Я, певна річ, не раз чув від своїх товаришів про дрочіння і всілякі інші самопестощі, але поглиблювати свої знання ніколи не наважувався. Втім, осоромитися я теж не хотів, тож слухав поважно й мовчки.

— Бог міг би сказати щось на кшталт «можете перепихатися, але тільки щоб плодити дітей», надто коли зважити на те, що населення Землі тоді було зовсім незначне. Але ж ні, у жодній із десяти заповідей про це ані слова. З одного боку, ти не повинен жадати жінки свого друга, чи то пак ближнього, а з іншого — не чинити нечестивств. Але коли ж тоді перепихатися? Отже, треба видати такий закон, який би вдовольняв усіх. Римляни богами не були, але вигадали закони, які навіть сьогодні мають сенс, а Бог скидає тобі на землю десять заповідей, що не роз’яснюють найважливішого? Ти, звісно, можеш заперечити, мовляв, я маю слушність, але заповідь «Не чини перелюбу» забороняє перепихатися поза шлюбом. А ти впевнений, що сенс справді у цьому? А що було нечестивством для євреїв, знаєш? Вони мали надсуворі заборони, як-от їсти свинину, вживати яловичину, хіба лишень бик був убитий певним чином. А недавно я чув, що євреям навіть креветок куштувати зась. Отож нечестивством буде все, що заборонили можновладці. А що саме? Відповідь: геть усе, що можновладцям заманеться нечестивством назвати. І ходити далеко не треба: голомозий мерзотник казав, що говорити про фашистів погано — це нечестивство, а як не послухаєш — у заслання. Нечестивство — бути неодруженим, і ти платив податок за парубоцтво. Замахав червоним прапором — нечестивство. І цей перелік можна продовжувати до нескінченності.

Одначе погляньмо на останню заповідь — «Не бажай добра ближнього твого». Хіба ти ніколи не замислювався, нащо ця заповідь, якщо вже є «Не укради»? Якщо ти забажав мати такий самий велосипед, як у твого друга, ти згрішив? Звісно, ні, ти ж його не вкрав. Дон Коньяссо, певна річ, запевнить тебе, що ця заповідь засуджує заздрість, що, безсумнівно, є лихим почуттям. Але заздрощі бувають різними. Буває заздрість чорна — це коли ти вподобав велик свого друга і хочеш, щоб він, з’їжджаючи з гори, впав і скрутив собі в’язи. І є заздрість біла — ти хочеш той велик і гаруєш, як проклятий, щоб змогти купити його хоч би з других рук. І це заздрість добра, завдяки їй обертається світ. А ще існує заздрість соціальна, що стосується соціальної справедливості: чому існують люди, які мають усе, а є ті, що з голоду пухнуть? Завдяки цій білій заздрості, соціальній, ти починаєш перейматися тим, як зробити так, щоб блага у світі розподілялися дещо рівномірніше. Але саме це й забороняє остання заповідь: не бажай більшого, аніж маєш, поважай право власності. На цьому світі живуть люди, що мають два хлібних поля лише тому, що успадкували їх, а існують ті,