Читати книгу - "Аутсайдер"

вірилось, що вона справді це робить, — тільки не Голлі Ґібні, сіра миша, яка завжди сиділа на задній парті, яка ніколи не піднімала руки, яка вдягала під спідницю й блузку спортивну форму, якщо в той день мала урок фізкультури. Голлі Ґібні, яка навіть після двадцяти років не наважувалася заперечити матері. Голлі Ґібні, яка двічі за життя по-справжньому втрачала здоровий глузд.

«Але все це було до Білла. Він у мене повірив, і заради нього я стала сильнішою. Такою буду й зараз, заради цих людей», — подумала вона.

— Террі Мейтленд не вбивав Френка Пітерсона, а Гіт Голмз не вбивав Говардових дівчат. Ці вбивства здійснив чужинець. Він використовує проти нас нашу ж сучасну науку, нашу сучасну криміналістику, та його справжня зброя — наше небажання вірити. Ми навчені довіряти фактам, і коли ці факти суперечать один одному, ми вчуваємо запах чужинця, але відмовляємося йти за його запахом. І він це знає. Він цим користується.

— Міз Ґібні, — мовила Джинні Андерсон, — чи не хочете ви сказати, що ці вбивства скоїла надприродна істота? Щось на кшталт вампіра?

Кусаючи губи, Голлі поміркувала над запитанням. Зрештою вона сказала:

— Мені не хочеться на це відповідати. Поки що. Спершу я хочу показати вам фільм, який принесла із собою. Це мексиканське кіно, дубльоване англійською, у цій країні його випускали років п’ятдесят тому, для подвійних показів у кінотеатрах просто неба. У нашому перекладі фільм називається «Мексиканські жінки-борчині проти чудовиська», але іспанською…

— Ой, та годі, — перебив Ралф. — Це просто смішно.

— Замовкни, — сказала Джинні. Вона говорила тихо, та всі почули в її голосі злість. — Вислухай її.

— Але…

— Тебе там не було минулої ночі. А я була. Ти маєш її вислухати.

Ралф склав руки на грудях, як раніше це зробив Семюелз. Голлі була добре знайома з цим жестом. Жест-блокування. Жест «я-тебе-не-слухатиму». Вона продовжувала:

— Мексиканська назва звучить так: «Rosita Luchadora e Amigas Conocen El Cuco». У перекладі з іспанської це означає…

— Точно! — закричав Юн, і всі підскочили. — Ось що я не міг згадати, коли ми їли в тому ресторані в суботу! Пам’ятаєш історію, Ралфе? Яку моїй дружині розповідала abuela, коли вона була ще зовсім pequeña [207]?

— Як тут забудеш? — відповів Ралф. — Чоловік із чорною торбою, що вбиває малих дітей і втирає їхній жир…

Він зупинився, мимохіть замислившись про Френка Пітер­сона та Говардових дівчаток.

— Що робить? — перепитала Марсі Мейтленд.

— П’є їхню кров і мастить собі шкіру їхнім жиром, — сказав Юн. — Це начебто зберігає йому молодість. El Cuco [208].

— Так, — погодилася Голлі. — В Іспанії він відомий як El Hombre con Saco. Чоловік із мішком. У Португалії — Гарбузоголовий. Коли американські дітлахи вирізають на Гелловін гарбузи, то різьблять подобу El Cuco, як сотні років тому це робили діти в Іберії.

— Про цього El Cuco є дитяча пісенька, — сказав Юн. — Abuela інколи її співала, на ніч. Duérmete, niño, duérmete ya… решту не пам’ятаю.

— Спи, дитинко, засинай, — підхопила Голлі. — El Cuco на стелі сидить, він прийшов тебе з’їсти.

— Нічого собі колискова, — прокоментував Алек. — Солодкі сни, певно, снилися діткам.

— Господи Ісусе, — прошепотіла Марсі. — Ви вважаєте, щось таке побувало й у мене вдома? Сиділо на ліжку біля моєї доні?

— І так, і ні, — сказала Голлі. — Давайте-но я поставлю вам фільм. Перших десяти хвилин має вистачити.

  9

Джеку снилося, що він їде безлюдним шосе на дві смуги, що навколо немає нічого — тільки порожнеча обабіч траси й тисячі миль синього неба над головою. Він сидів за кермом великої вантажівки, може, бензовоза, бо відчував запах пального. Поруч із ним сидів чоловік із коротким чорним волоссям та еспаньйолкою. Госкінз його знав, бо часто відвідував «Прошу, джентльмени» (хоч у робочих справах — тільки зрідка) і мав багато приємних розмов із Клодом Болтоном, у якого були судимості, та відтоді, як він став на пряму доріжку, то перетворився на непоганого хлопця. Тільки в цій варіації Клод був дуже поганим хлопцем. Саме цей Клод відгорнув душову шторку рівно настільки, щоб Госкінз зумів прочитати слово, витатуйоване в нього на пальцях: «НІЯК».

Вантажівка минула вказівний знак «МЕРІСВІЛЛ, нас. 1280».

— Цей рак швидко шириться, — сказав Клод, і так — саме цей голос звучав з-за душової шторки. — Поглянь собі на руки, Джеку.

Госкінз опустив погляд. Руки на кермі почорніли. Поки він на них витріщався, кінцівки відвалились. Вантажівка-бензовоз з’їхала з дороги, нахилилася й почала перевертатись. Джек збагнув, що вона ось-ось вибухне, і витягнув себе зі сну, перш ніж це сталося. Він хапав ротом повітря, вибалушивши очі в стелю.

— Господи Боже, — прошепотів він і перевірив, чи таки не відвалились у нього руки. Вони були на місці, разом із наручним годинником. Він проспав менше години.

— Господи Бо…

Ліворуч хтось заворушився. На мить Джек загадався, чи не привів із собою додому ту гарненьку барменку з довгими ногами, але ні, з бару він їхав сам-один. Та й така красива молода жінка нізащо не схотіла б мати з ним справу. Для неї він лиш опецькуватий п’яничка трохи за сорок, у якого вже волосся випа…

Госкінз озирнувся. Жінка, яка лежала з ним у ліжку, була його матір’ю. Він її пізнав тільки за черепаховим гребінцем, що звисав із нечисленних пасом, які лишились у неї на голові. Цей гребінець пішов із нею в домовину. Співробітник похоронного бюро наніс їй на обличчя грим, від чого воно стало восковим і трохи ляльковим, та загалом вигляд був непоганий. Тепер обличчя майже зникло, плоть зотліла й відвалилась від кісток. Нічна сорочка прилипла до тіла, бо зі шкіри сочився гній. У повітрі стояв сморід гнилого м’яса. Джек спробував закричати — не вийшло.

— Рак чекає на тебе, Джеку, — сказала мати.

Він бачив, як клацають її зуби, бо губів теж не було.

— Рак уже вгризається в тебе. А він може його забрати, хоча невдовзі навіть для нього буде запізно. Зробиш те, чого він хоче?

— Так, — прошепотів Госкінз. — Так, що завгодно.

— Тоді слухай.

І Джек Госкінз став слухати.

  10

На початку фільму, що його поставила Голлі, не було жодного попередження від ФБР, і Ралфа це не здивувало. Кому заманеться опікуватися авторськими правами на такий прадавній артефакт, якщо з першого погляду було ясно, що це треш? Саундрек складався з нудкої суміші тремтливих скрипок і до болю різкого акордеона, що видавав радісні музичні фігури norteño [209]. Зображення рясніло подряпинами, наче давно повимерлим кіномеханікам, що раз у раз крутили плівку, ця робота взагалі не всралася.

«Повірити не можу, що я досі тут сиджу, — подумав Ралф. — Такі штуки тільки в жовтому домі дивитися».

Проте його дружина й Марсі Мейтленд гляділи на екран із зосередженістю студентів, які готуються до випускного іспиту. Решта хоч і не виказувала такого ентузіазму, та все одно віддавала фільму