Читати книгу - "Академія дружин драконів, Бетсі Прусс"

Прокидатись було важко, навіть дуже. Таке відчуття, що у вічі насипали піску, і замість того, аби спокійно собі спати, я пробігла щонайменше 20 кілометрів. Приємна ломота у тілі змусила мене посміхнутись, жмурячись від сонячних променів.

Повернувшись на бік та розплющивши одне око, нахмурилась, адже Густава поруч не було.

Густав!

Точно, я... він що, втік?

Підскочивши з ліжка, я побігла до дверей, але ті навіть не скрипнули у відповідь. Що ж, чоловік попереджав мене, в його кімнату заходить будь-хто, але виходити без дозволу... не можна, значить?!

Ну і де мені шукати його?

Я накинула на плечі його сорочку та вирішила заглянути на терасу. Прохолодний вітер неначе пробирав до кісток, змушуючи мене обійняти себе руками. Уфф, і що робити? Чекати? Куди він в таку рань?!

Вкотре позіхнувши, я вже вирішила повертатись до теплого ліжечка та начхати на усі “справи” Густава, але на горизонті замайоріло декілька драконів, привертаючи мою увагу гучним ревом.

Мимоволі я подалась вперед та посміхнулась, дивлячись, як вміло вони ширяють над землею, окутані туманом, та гармонійно дивляться у цьому світі. На жаль, у мене таких екзотичних звірів дома немає, а я б завела.

Це жарт, звичайно.

Замислившись на хвильку, я й не помітила, як червоний дракон почав стрімко наближатись. Він що, вбити мене хоче? І гарчить чого?

Вирішивши сховатись від гріха подалі, забігла в кімнату та прудко скочила під ковдру. Він точно мене бачив, тому сплячою прикидатись сенсу немає. Та й серце моє шалене відразу ж з тельбухами здасть.

На терасі почувся гуркіт і відразу за ним до кімнати увійшов Густав. Зовсім не соромлячись своєї наготи, налив у склянку води та трохи роздратовано підніс до губ. От навіть не знаю, казати щось чи не дратувати й сидіти тихо? Чоловіки, чорт би їх побрав! А мене, бідолашну, хто втішить? А раптом він злий через мене? Точно через мене!

—Ти надто! —емоційно вигукнув, повертаючись до мене обличчям. Що надто? Геть здурів? Я натягнула на ніс ковдру, дивлячись на нього похмуро та з-під лоба. —Надто голосно думаєш.

М’якше додав, але ситуації це не змінює.

—Ну пробачте, Ваша Високість, що заважаю! —я так і знала. Знала, що буде усе ось так! Та при мені до нього служниці ходили, впевнена, вони теж на довго не затримувались. —Та й усі мої цяцьки зняли після нещасного випадку.

Густав нічого не відповів, швидко натягуючи чорні штанці. Хам!

Я йому ще покажу, як це, з дівчатами в ігри гратись.

Не гаючи часу, я все ж обрала другий варіант — не лізти на рожен та мовчки піти. Простирадло тільки позичу. І якось Лютика знайду, нехай назад мене відправить. А то ще Його Високості свої камінчики витрачати на мене доведеться, не варто.

Голова Густава смикнулась і він вп’явся в мене трохи ошелешеним, злим поглядом.

—Ваша Високість. —я вклонилась. Дійсно вклонилась, а не познущалась. Усе так, як вчила професорка Доротті.

А потім, кутаючись у чорне простирадло ще міцніше, пішла до дверей. Чорт!

—Здається, я казав, що без мого дозволу ніхто не покидає ці покої. —почав коверзувати принц, підходячи до мене ближче.

—Що ви, не варто! У вас справи, у нас справи. Розійдемось мирно та й все. —сказала не те, що хочу, а те, що хоче почути будь-який самовпевнений осел від дівчинки, на яку планів далі однієї ночі не було. Так так, тим ослом зараз виявляється Густав. Так мало того, що він відкрито знущається, ще й думки мої читає. Ну, хай слухає. По іншому ніяк. В очі я таке блакитній крові не скажу, а за спиною шушукатись — теж не моє.

—Ріш... —надто м’яким голосом мовив, від чого я похитнулась та підвела очі. Не пройшло й миті, як він вп’явся в мої губи, трохи прикушуючи. Коли його руки притисли мене ближче, з губ зірвався черговий стогін. Ну ні, якщо в його планах є продовження того, що ми почали цієї ночі, то в мої плани це не входило. У нас тут взагалі справи важливі! Яке кохання? Стоп. А хто говорив про кохання?

—Орисіє. —проричав Густав, безцеремонно притискаючи мене ближче за спину та маківку. Добре добре, більше не буду думати. —Ти й в думках така ж балакуча.

—Нічого подібного! —заперечила, але він знову притиснув мене щільніше. Що ж, значить, буде слухати думки.

—Гаразд. —на диво швидко погодився, натягуючи посмішку до самих губ. —Готовий вислухати усе з твоїх уст.

—Що? —трохи ошелешено запитала, відчуваючи легкий холодок на плечах. Звичайно, куди ж холодній стінці тягатись з теплими грудьми чоловіка!?

—У мене був жахливий початок цього ранку. —знову поповнюючи склянку водою, але цього разу простягаючи мені, почав Густав. —А потім ще й ти... почала сприймати мою поведінку на свій рахунок. І думки твої скажені!

Я ахнула, відсовуючи простягнуту долоню з водою, а потім трохи по дитячому насупилась, випираючи губи.

—Поверни мої цяцьки і не будеш терпіти усе це.

—Ти про браслети?

—І про амулет від Лютика.

При одній згадці про графа, зіниці Густава змінились, а склянка, яку він так старанно стискав, розкололась.