Читати книгу - "Споріднені душі: Розірваний зв'язок, Яра Крихта"

За деякий час, уже ввечері, двері палати тихо відчинилися, і до кімнати зайшла Селін. Вона здавалася втомленою, на її обличчі було помітно занепокоєння. Мія підвела очі, коли Селін підійшла ближче.

– Кларіссі трохи зле, – м'яко промовила Селін, опустивши плечі. – Вона сьогодні залишиться вдома. Всі дуже хвилюються через її вагітність, тому я вирішила, що краще не ризикувати і не турбувати її. 

Мія слухала, але її думки були далеко. Її погляд знову повернувся до Айдаса, що лежав на ліжку. Селін помітила це, і тихо сіла поруч із нею.

– Міє, я розумію, який це все має вигляд… – почала Селін, нахиляючись ближче. – Я намагалася його зупинити, я говорила йому, що він божевільний через те, що ризикує своїм життям. Я навіть була готова сказати тобі правду… але не могла піти проти слова брата. Він завжди був впертим і приймав рішення самостійно, – Селін подивилася на Айдаса, і в її очах блиснули сльози. – От побачиш, коли він отямилася, то єдине, що його хвилюватиме, це концерт, який він організував тобі, і чи ти співала… 

Мія на мить замовкла, ковтаючи повітря, яке здавалося важким, наче її душила власна провина.

– Я… це все моя провина, Селіно, – голос тремтів. – Він завжди був слабким, але останні дні... він просто розвалився через мене. Я накричала на нього. Я вкотре прогнала його від себе. Я зробила це з ним... Він здався. Він… я прогнала його.

Селін обережно взяла Мію за руку і притягнула до себе, обіймаючи.

– Не варто так себе картати, – прошепотіла. – Кожна з нас, насправді, була неуважна до нього… І наша родина… 

Мія стиснула губи, намагаючись стримати ридання.

– Як я могла бути такою жорстокою? Він приходив до мене, намагався переконати мене, а я тільки відштовхувала його знову й знову.

– Ми всі робимо помилки, Міє, але це не означає, що ми погані люди. Ти можеш допомогти йому зараз, ти можеш змінити все і бути з ним. І ми з тобою будемо разом, подругами. Ми будемо поруч із ним.

Мія не могла говорити, тільки притиснулася ближче до Селін, відчуваючи невелике полегшення.

Селін ніжно обійняла Мію ще раз і тихо вийшла з палати, залишивши її наодинці з Айдасом. Мія підвелася з крісла і повільно підійшла до ліжка.

Наближалася ніч.

Дівчина сіла на підлогу біля самого краю, важко опустивши голову на його руку. Її пальці обережно обхопили його долоню, і дівчина, ледве стримуючи сльози, дивилася на бліде обличчя чоловіка.

Айдас лежав непритомний, обличчя спокійне, наче він вже нічого не відчував. Його подих був ледве чутним, а рука, яку Мія тримала, здавалася крижаною. Дівчина трішки підвелася і легенько погладила його волосся, що розсипалося по подушці, проводячи пальцями крізь м'які пасма.

– Айдасе… – пошепки заговорила, сподіваючись, що він хоч якось відчуває її присутність. – Я тут. Я поряд. Ти мене не втратив, чуєш? Я з тобою. І я не хочу втратити тебе.

Дівчина опустила голову на край ліжка, заплющивши очі, поки сльози прокладали доріжки по її щоках. 

Теплі слова ніжності линули від її серця:

– Я так шкодую за все, що сказала тобі. Я була такою впертою, такою нерозумною, сліпою. Але я кохаю тебе, Айдасе. Я закохувалася в тебе так довго… Але, здається, це почалося, щойно ти вперше поцілував мене. Це було таким спалахом, що я дійшла додому тоді на тремтячих ногах… і не спала всю ніч.

Мія замовкла, задумавшись, і почала легенько співати, стару мелодію, яка колись заспокоювала її в дитинстві. Голос був м'яким, ніжним, сповненим тепла, яке вона відчайдушно хотіла передати йому, щоб він не пішов, не залишив її. Колискова… перша, друга, третя… 

Перша – про маленького зайчика, який приходить уві сні, щоб заспокоїти маленьких діток від сліз. 

Наївно і зовсім не пасує чоловіку перед нею, але Мії так подобалося думати, що ці пісеньки можуть хоч трішки втамувати біль Айдаса. 

Друга – колискова про магічне намисто, яке дозволить познайомитися з Орфеєм і почути його пісні.

Третя – про принцесу, яка пошила чарівне покривало. 

Мія хотіла огорнути Айдаса своєю присутністю, захистити його від холоду, від болю, від того, що забирало його у неї.

– Тримай мене за руку. Гаразд? – почулося раптом – його хриплий голос крізь кисневу маску на обличчі.

Дівчина підвела погляд – Айдас дивився на неї, а вона й не помітила, коли він отямився. 

– А, ох! Я покличу лікаря… – перелякалася. 

– Стій, – схопив дівчину за руку, слабо, але впевнено, і стягнув з обличчя маску. – Не йди. 

– Гаразд…

– Тримай мене за руку, будь ласка? 

Щоразу, як Мія чула його «будь ласка» – ніжне та часто благаюче або ж грайливе з нотками любові… не могла не почервоніти.

Дівчина нервово кивнула, відчуваючи, як серце калатає в грудях від почуттів.

Вона схилилася над Айдасом і ніжно поцілувала. Її губи торкнулися його губ – трепетно, обережно, але рука чоловіка раптом підвелася, і він перервав поцілунок.