Читати книгу - "Between angels and demons, Chris Jey"

- Давай разом підемо з Ордену.

- Минулого разу, років сто тому, коли ти пропонував залишити Орден, пропонував піти з тобою, за тиждень ти зрадив нас. Мені чекати того ж знову? - вона усміхнулася.

- Звісно, ​​ні. Думки про зраду позаду. Я хочу, щоб ти жила нормальним життям. В Ордені це не так легко зробити. Я готовий позбутися своїх крил заради цього. Хочу прожити просте, смертне життя з тобою.

- Яка несподівана пропозиція. Я тільки-но почала реформувати Орден, а ти пропонуєш залишити його. Та тут же без мене все зруйнується, - Данте усміхнулася. - А якщо без жартів - я часто про це думаю, але тобі не потрібно втрачати крила, втрачати частину себе, щоб ми були разом. До того ж, тоді ти помреш від старості, а я продовжу жити. Адже моє прокляття залишилося зі мною, - засумувала Данте.

- Ми знайдемо спосіб зняти його. Я знайду. Обіцяю, – він поцілував її долоню.

***

Минув тиждень

Данте прокинулася від сонячних променів, що пробивалися крізь штори її кімнати. Дівчина скривилася і повернулася на інший бік. Перед собою вона побачила сплячого Камаеля. Мисливиця усміхнулася. Адже страшенно приємно бачити з ранку обличчя того, кого кохаєш, і приємно прокидатися в обіймах коханого чоловіка. Данте легенько поцілувала Кема і сіла на ліжку.

- Ти знову кудись ідеш? - Кем торкнувся спинки мисливиці. Від цього вона легенько здригнулася.

- Я думала, ти спиш.

- Ти ж знаєш, сон мені не дуже й необхідний. То куди зібралася?

- Займатися справами Ордену. Відпочивай, - Данте поцілувала Кема, одяглася та пішла.

Але замість того, щоб вирішувати проблеми Ордену, мисливиця вирушила до тренувального залу. Там вона пробула кілька годин. Потім вона вирішила спуститися до в'язниць. Здалеку Данте спостерігала за Рейвен у клітці. Їй стало краще. Хлої вдалося відновити розум дівчини. Вона прийшла до тями і тепер Рейвен переповнювала злість і лють.

- Ти знову спостерігаєш за мною? – звернулася вона до Данте. - Що ж ти ховаєшся там, немов боягуз якийсь?

- Не хотіла турбувати тебе, - Данте підійшла до камери, де тримали її дочку. – Може, тобі щось потрібно?

- Так. Випусти мене на волю.

- Ти знаєш, що цього не буде. Ти тут надовго.

- Це ми ще побачимо, мамо.

- Ти ще можеш змінитись, - звернулася Данте до Рейвен. Та лише засміялася.

- Давай, випусти мене звідси. І я покажу тобі, як я можу змінитись. Я вб'ю спочатку всіх, хто тобі дорогий, потім катуватиму Кема, вирву його серце, і тільки потім я займуся тобою. Ти забрала все в мене: я росла без твоєї любові, а коли знайшла того, хто мене любив, і кого я так сильно кохала, ти забрала і його. Можеш не сподіватися – я не змінюсь ніколи. Я житиму з думкою про помсту. І повір – я досягну свого.

- Мені шкода Рейвен, ти звідси ніколи не вийдеш.

- Краще б ти мене вбила, коли мала шанс, - Рейвен відвернулась від матері. – Не бажаю тебе бачити.

Данте пішла до своєї кімнати. Вона ще довго думала над словами Рейвен. Так, треба було вбити її, коли була така можливість. Але Данте не змогла цього зробити тоді і не зможе зараз. Але й бачити, як її донька гниє у в'язниці Ордену, вона теж не могла, як і не могла випустити її. Данте хотіла допомогти Рейвен. З роздумів її вивів Камаель.

- Ти знову була в неї?

- Так, - відповіла Данте.

- Скільки днів це триває?

- Не знаю. Три?

- Минув уже тиждень. Денні, те, що Рейвен прийшла до тями, не означає, що вона стане хорошою і буде на нашому боці.

- Я знаю. Давай не будемо про це. Я прогуляюся. Одна. Мені треба подумати, – дівчина накинула на себе куртку.

- Під дощем? – здивувався янгол.

- Так. Це заспокоює.

- З тобою все гаразд? – з побоюванням запитав Кем.

- Так. Не хвилюйся. І не треба підглядати за мною. Я незабаром повернуся, - вона поцілувала Кема і пішла. Чоловік подався за Данте, щоб вона не побачила його. Але коли вона залишила замок, Кем зупинився. Він все ж таки зрозумів, що зараз Данте і справді хоче побути одна. Він сів на сходах, які вели до головного входу до замку.

Данте повернулася до замку ближче до вечора. Незважаючи на те, що вона трохи промокла під невеликим дощем, дівчина не поспішала переодягнутися в сухий одяг. Увійшовши на територію замку, вона пройшла до церкви. Туди Данте прийшла помолитись. Цього вона не робила вже багато десятків років, а може, й сотню. Раніше, до її перетворення на мисливицю, Данте часто заходила до церкви, часто молилася, просила у Господа допомоги і вірила, що Всевишній чує її і допомагає. Але потім усе змінилося, її життя змінилося. Проста дівчинка з невеликого села померла, згоріла у розпачі, злості та печалі. Замість неї, немов фенікс із попелу, народилася Данте – мисливиця, вбивця демонів, воїн Ордену. Все світле, що було в неї, дівчина сховала дуже глибоко. Серед цих почуттів виявилася і віра – те, без чого важко жити людині. Але зараз до церкви Данте прийшла не по віру, а за прощенням. Вона вибачалася за все, що зробила в цьому світі і за те, що збирається зробити.

Данте пішла до своєї кімнати. Вона прийняла душ, переодягнулась і, зробивши собі чай, сіла на широкому підвіконні вікна кімнати. Допивши напій, дівчина вирушила до в'язниці Ордену. Вона знову здалеку спостерігала за Рейвен. Та лише мирно лежала на лавці і співала якусь пісню.

- Як ти думаєш, я змогла б бути для неї гарною матір'ю? – спитала Данте Кема, коли той підійшов до неї.

- Ти й сама знаєш відповідь на це запитання. Щоб ти не задумала, відмовся від цієї ідеї. Дозволь мені.

- Ні. Вона моя донька, - Данте підійшла ближче до камери і наказала охоронцеві відкрити її. Той відразу виконав наказ. Данте зайшла до Рейвен.

- Матусю, не боїшся заходити в клітку до тигра? - Рейвен підійшла до Данте. - Вдруге за день я удостоїлася твоєї аудієнції.

- Ти не тигр, а безпорадне кошеня. Ти до кінця своїх днів залишишся у цій камері. Ти більше не побачиш сонце, і ніхто не прийде до тебе, щоб відвідати. Тепер ти звичайна людина. Ти помреш тут, - Данте дістала револьвер і поклала його на ліжко. - Коли – вирішувати тобі. Тут одна куля. Ти можеш убити мене, але знай, моє прокляття досі зі мною. Я повернуся у світ живих. Пам'ятай, другого шансу я тобі не дам, - Данте подивилася на Рейвен, сильно обняла її і поцілувала в лоба. - Вибач мені. Все могло бути інакше. Ти могла бути іншою, якби вчасно знайшла мене. Мені шкода, що твоя доля була настільки жорстокою до тебе. Ти знаєш, що робити, - по щоці Данте скотилася сльоза. Дівчина розвернулась і пішла геть із камери Рейвен уздовж довгого коридору, взявши за руку Кема. За мить вона почула постріл, який на секунду осяяв темряву темниці. Від звуку Данте здригнулася, але пішла далі. Рейвен упала на підлогу. Її смерть була миттєвою.