Читати книгу - "Знак Афіни, Рік Рірдан"

Екскурсійні групи приходили та йшли геть. Більшість не звертала уваги на Лео та Френка. Дехто боязко дивився на них і йшов далі (можливо, думав, що в нього почнуть просити копійчину). Невідомо чому, усмішка Лео часто бентежила людей.

Трійця американських ламантинів досі тинялась посеред приміщення. На одному з них була футболка з написом «ROMA» (наче без неї він міг забути, у якому місті знаходиться!). Він час від часу зиркав на Лео та Френка, наче їхня присутність була йому неприємною.

Щось у цьому чуваку бентежило Лео. Він з нетерпінням чекав повернення Хейзел.

— Ми говорили з Хейзел уранці, — раптом промовив Френк. — Вона сказала, що ти здогадався про моє вразливе місце.

Лео сіпнувся. Він майже забув, що Френк стоїть поряд.

— Вразливе... а, дерев’яна паличка. Ага.

Йому раптом закортіло запалити вогонь у долоні та закричати: «Бу-га-га!» У певному сенсі вийшло б смішно, але Лео був не настільки безсердечним.

— Слухай, старий, — промовив він. — Не хвилюйся. Я нізащо не наражав би тебе на небезпеку. Ми ж в одній команді.

Френк повертів у руках свій знак центуріона.

— Я завжди знав, що мене вб’є вогонь, але після того, як згорів бабусин дім у Ванкувері... Це здається значно реальнішим.

Лео кивнув. Він співчував Френку, але хлопчина не робив йому послуги, розповідаючи про свої біди. Аналогічно можна було сказати: «Я розбив свій “Ламборгіні”» і чекати, що тобі скажуть: «О, бідолашний!»

Авжеж Лео такого не сказав.

— Твоя бабуся загинула в пожежі? Ти не сказав.

— Я не знаю. Вона була хворою, і досить старою. Але вона сказала, що помре, коли захоче та як захоче. Здається, їй удалось вибратися з вогню. Я бачив птицю, яка пролітала над полум’ям.

Лео замислився.

— Отже, уся твоя родина вміє перетворюватись?

— Гадаю, що так. Мама вміла. Бабуся вважала, що саме це вбило її на війні в Афганістані. Мама намагалась врятувати товаришів. Я не знаю точно, що сталось. Там була запалювальна бомба.

Лео співчутливо зморщився.

— Отже, вогонь забрав мам у нас обох.

Він не збирався цього робити, але розповів Френку про все, що сталось тієї ночі у майстерні, коли перед ним з’явилась Гея і коли загинула його мама.

Очі Френка заблищали від сліз.

— Завжди ненавидів оце «співчуваю, що ти втратив маму».

— Ага, ніколи не здається щирим, — погодився Лео.

— Але співчуваю, що ти втратив маму.

— Дякую.

Хейзел досі не було ані видно, ані чутно. Американські туристи так само блукали Пантеоном. Вони кружляли дедалі ближче, наче намагались непомітно підкрастися до могили Рафаеля.

— У таборі Юпітера, — промовив Френк, — наш будинковий лар, Ретікулій, сказав, що кров Марса та здібність перетворюватись, яку я отримав від мами, роблять мене могутнішим за більшість напівбогів. Тому моє життя залежить від дерев’яної палички. Це настільки значна вада, що начебто все врівноважує.

Лео пригадав розмову з Немезидою біля Великого Солоного Озера. Вона говорила щось Схоже — про бажання відновити рівновагу. «Удача — це шахрайство. Істинний успіх потребує жертви».

Печиво з передбаченням досі лежало в його поясі та чекало, коли його розламають. «Незабаром ти зіткнешся з проблемою, що не зможеш розв'язати, однак я можу тобі допомогти... за певну ціну».

Лео шкодував, що не може вирвати цей спогад з голови і запхати його в пояс, бо той займав забагато простору.

— Ми всі маємо вади, — промовив він. — Я, наприклад, безнадійно кумедний та привабливий.

Френк фиркнув.

— Які вади ти не мав би, але твоє життя не залежить від шматка дерева.

— Не залежить, — визнав Лео. Він замислився. Якби Френкова проблема була його проблемою, як би він її розв'язав? Майже кожному недоліку можна дати раду. — Може...

Лео затнувся, коли подивився через кімнату. Троє американських туристів більше не ходили колами, намагаючись не викликати підозри. Тепер вони крокували просто до могили Рафаеля, пильно дивлячись на Лео.

— Е, Френку? Уже минуло десять хвилин?

Френк простежив за його поглядом. Обличчя американців були розлюченими та розгубленими, наче у лунатиків, яким снився дуже дратівний кошмар.

— Лео Вальдезе, — покликав хлопець у футболці з написом «ROMA». Його голос змінився. Став холодним та металевим. Він розмовляв англійською, але здавалось, що це не його рідна мова. — От ми і знову зустрілись.

Усі троє туристів кліпнули. Їхні очі стали суцільно золотими.

Френк скрикнув:

— Ейдолони!

Ламантини стиснули свої м’ясисті кулаки. За звичних обставин Лео б не хвилювався через хлопців з надмірною вагою та у фетрових капелюхах, але він підозрював, що ейдолони здатні вбити його навіть у таких тілах, особливо, якщо їм байдуже, чи виживуть ці американці.

— Вони не влізуть у дірку, — промовив Лео.

— Так, — погодився Френк. — Підземелля починає подобатись мені значно більше.

Здоровань перетворився на змію і ковзнув в отвір. Лео стрибнув за ним, у той час як угорі залунали крики духів:

— Вальдез! Убити Вальдеза!

XXXVIII Лео

Одну проблему розв’язано: люк над ними автоматично зачинився, позбавивши їх переслідувачів. А ще позбавивши хлопців світла, але цьому можна було дати раду. Лео тільки сподівався, що їм не доведеться вибиратись тим самим шляхом. Він сумнівався, що зможе відсунути плитку знизу.

Принаймні одержимі ламантини залишились по той бік. Мармурова підлога над головою Лео затряслась так, наче гладкі туристи розлючено тупотіли по ній.

Френк, здається, перетворився назад на людину. Лео чув, як приятель сопить у темряві.

— Що тепер? — спитав Френк.

— Гаразд, не втрачай голови, — промовив Лео. — Зараз я викличу трохи вогню, аби ми хоч щось могли бачити.

— Дякую за попередження!

Вказівний палець Лео спалахнув, наче свічка на святковому торті. Перед ними простягнувся кам’яний тунель з низькою стелею. Як і попередила Хейзел, він хилився вниз, а потім вирівнювався і йшов на південь.

— Ну, — промовив Лео. — Він іде тільки в одному напрямку.

— Гайда шукати Хейзел, — відповів Френк.

Лео був не проти такої пропозиції. Вони рушили коридором. Лео з вогнем пішов уперед. Він був радий, що його прикриває Френк — великий та сильний, здатний перетворитись на якусь страшну тварину, якщо одержимі туристи якимсь чином проламали люк та протиснулись крізь нього і тепер переслідують їх. Хоча так само ейдолони просто могли залишити ті