Читати книгу - "Знак Афіни, Рік Рірдан"

«О, теж мені думки для мотивації на щодень!» — покартав себе Лео.

Пройшовши приблизно сотню футів, вони повернули за кут і знайшли Хейзел. Дівчина стояла у світлі свого золотого кавалерійського меча та розглядала якісь двері. Вона настільки поринула в роздуми, що помітила хлопців тільки тоді, коли Лео сказав:

— Привіт!

Хейзел завертілась, махаючи спатою. На щастя для обличчя Лео, клинок був занадто довгим, щоб користуватись ним у коридорі.

— Що ви тут робите? — випалила Хейзел.

Лео важко глитнув.

— Вибач. Ми наткнулись на розлючених туристів.

Він розповів їй, що сталось.

Вона роздратовано фиркнула.

— Ненавиджу ейдолонів. Я вважала, що Пайпер змусила їх пообіцяти триматись подалі.

— О... — Френк розкрив рота так, наче в його голові також зринула невдала думка для мотивації. — Пайпер змусила їх пообіцяти триматись подалі від корабля і не оволодівати нашими тілами. Але якщо вони нас переслідують та використовують тіла інших, щоб нападати на нас, то технічно не порушують клятви...

— Краще й бути не може, — буркнув Лео. — Ейдолони, які ще й юристи! Тепер мені кортить їх убити ще більше.

— Гаразд, поки що нам не до них, — промовила Хейзел. — Ці двері починають мене дратувати. Лео, можеш спробувати їх зламати?

Лео хруснув кісточками пальців.

— Дорогу майстрові, будь ласка!

Двері були цікавими, значно складнішими, ніж римський цифровий замок угорі. Їх майже повністю вкривало імперське золото. Посередині була вмурована механічна сфера розміром із шар для боулінгу, що складалась з п’яти концентричних кіл з викарбованими знаками зодіаку — телець, скорпіон і так далі — та, на вигляд, випадковими числами й літерами.

— Ці літери грецькі, — здивовано промовив Лео.

— Ну, багато римлян знають грецьку, — відповіла Хейзел.

— Можливо. Але ця робота... не в образу вам, юпітерянам, але вона занадто складна, щоб бути римською.

Френк фиркнув.

— Тоді як ви, греки, просто обожнюєте все ускладнювати.

— Агов, — запротестував Лео. — Я просто хочу сказати, що цей механізм дуже майстерний, навіть хитромудрий. Нагадує мені про...

Він пильно дивився на сферу, намагаючись пригадати, де читав або чув про схожий стародавній механізм.

— Це значно складніший тип замка, — вирішив він. — Треба виставити знаки на різних кільцях у правильному порядку. Тоді двері відчиняться.

— Але який правильний порядок? — спитала Хейзел.

— Слушне запитання. Грецькі сфери... астрономія, геометрія... — У Лео аж потеплішало на душі. — О, бути цього не може. Цікаво... Яке значення, пі?

Френк нахмурився.

— Яке ще «пі»?

— Він має на увазі число, — здогадалась Хейзел. — Ми вивчали це колись на математиці, але...

— З його допомогою вимірюють кола, — продовжив Лео. — Ця сфера, якщо вона зроблена хлопцем, про якого я думаю...

Хейзел і Френк витріщались на нього порожніми очима.

— Не зважайте! Я певен, що пі дорівнює, гм... 3,1415 бла-бла-бла. Число продовжується до нескінченності, але у сфери тільки п’ять кілець, отже, цього має вистачити, якщо я не помиляюсь.

— А якщо помиляєшся? — спитав Френк.

— Ну, тоді Лео провалиться крізь землю від сорому. Ходімо з’ясуємо!

Лео повертав кільця, почавши від зовнішнього і рухаючись углиб. Ігноруючи знаки та літери, він виставив кільця таким чином, що числа утворили значення пі. Нічого не трапилось.

— Телепень, — пробурмотів Лео. — Пі має поширюватись назовні, тому що воно незліченне.

Він пересунув числа у зворотному порядку, починаючи від центру і продовжуючи у напрямку країв. Коли останнє кільце встало на місце, усередині сфери щось клацнуло. Двері різко відчинились.

Лео широко усміхнувся друзям.

— Отак от, добрий народе, робляться справи у «Світі Лео». Заходьте!

— Ненавиджу «Світ Лео», — буркнув Френк.

Хейзел розсміялась.

Усередині виявилось стільки всього прикольного, що Лео міг би залишитись там на багато років. Кімната була розміром приблизно з кузню у Таборі Напівкровок, уздовж стін стояли бронзові робочі столи та кошики зі старовинними інструментами. По всій підлозі були розкидані сотні шестерень, дротів та напіврозібраних бронзових і золотих сфер, схожих на баскетбольні м’ячі в стилі стімпанк. Від кожного столика тягнулись товсті металеві кабелі. Усі вони, здавалось, вели до дальнього кінця приміщення, де знаходилось дещо на кшталт технічної будки. Обабіч до будки вели сходи, і на полицях біля лівих сходів лежали численні шкіряні циліндри — швидше за все старовинні чохли для сувоїв.

Лео вже хотів було піти до столів, аж раптом поглянув ліворуч та ледве не вистрибнув із черевиків. Обабіч дверного прорізу стояли два броньовані манекени — моторошні скелети з бронзовими трубками замість кісток, одягнені у повний набір римських обладунків та озброєні щитами і мечами.

— Ох, чуваче. — Лео підійшов до одного з манекенів. — Як би ж було круто, якби вони працювали.

Френк позадкував від манекенів.

— Вони ж не оживуть і не нападуть на нас?

Лео розсміявся.

— Навіть не мрій! Вони незакінчені. — Він постукав ближчого манекена по шиї, де з нагрудника стирчали незакріплені бронзові дроти. — Дивись, його голова не під’єднана. І тут, біля ліктя, — розладнаний блок. Знаєте, що я думаю? Римляни намагались відтворити грецькі винаходи, але їм забракло навичок.

Хейзел люто насупила брови.

— Ну, вочевидь, римляни були незвиклі до всього занадто ускладненого.

— Або витонченого, — додав Френк. — Або хитромудрого.

— Агов, я просто кажу, що бачу. — Лео погойдав головою манекена, змусивши того покивати, наче на знак згоди. — І все ж... вражаюча спроба. Я чув легенди про те, як римляни конфіскували записи Архімеда, але...

— Архімед? — Хейзел здавалась спантеличеною. — Це начебто стародавній математик чи якийсь там учений?

Лео розсміявся.

— Не просто математик. Він найвідоміший з-поміж дітей Гефеста, які коли-небудь жили.

Френк почухав вухо.

— Я чув його ім’я раніше, але як ти можеш бути певним, що цей манекен — його винахід?

— А чий іще! Слухайте, я читав усе про Архімеда. У Дев’ятому будиночку його обожнюють. Чолов’яга був греком, так? Жив в одній з грецьких колоній у південній Італії, ще коли Рим не захопив усе. Урешті-решт римляни зайшли в його місто та знищили. Римський генерал хотів пощадити Архімеда, оскільки той був дуже важливим — на зразок Ейнштейна античного світу, — але якийсь тупий римський солдат його вбив.

— Ну от знову, — пробурчала Хейзел. — Необов’язково завжди